Сопільник Петро Никифорович
Народження	14 лютого 1922(1922-02-14) Дніпропетровська область
Смерть	невідомо
Країна	СРСР
Навчання	Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1961)
Діяльність	художник, педагог
Вчитель	Панін Михайло Микитович
Працівник	Вижницький коледж прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка і Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва
Член	Національна спілка художників України
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

Петро́ Ники́форович Сопі́льник (14 лютого 1922, Соколове — ?) — український радянський художник монументального і декоративно-ужиткового мистецтва; член Спілки радянських художників України.

Народився 14 лютого 1922 року в селі Соколовому (нині Дніпропетровська область, Україна). Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)^[1].

Протягом 1946—1948 років навчався на живописно-педагогічному відділенні Дніпропетровського державного художнього училища, був учнем Михайла Паніна. Отримав кваліфікацію викладача малювання та креслення. Упродовж 1948—1950 років викладав рисунок та історію мистецтва у Вижницькому училищі прикладного мистецтва. 1950 року за власним бажанням переведений на посаду викладача рисунка, історії мистецтва і композиції в Косівське училище прикладного мистецтва. Одночасно до 1961 року навчався на факультеті теорії та історії мистецтв Інституту живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна Академії мистецтв СРСР у Ленінграді. У січні 1963 року звільнився з посади у зв'язку з переходом на творчу роботу в Станіславське товариство художників^[2].

Мешкав у Івано-Франківську в будинку на вулиці Івана Франка, № 27, квартира № 3.

Працював у галузях монументального та декоративного мистецтва, а також мистецтвознавства. Серед робіт:

• ювілейна ваза пам'яті Юрія Федьковича (1956, дерево, барельєф, різьблення);
• декоративні тарілки: «Олекса Довбуш», «Гуцульська пісня» (1963); «Грай сопілко» (1964), «Хто меч підійме проти нас — від меча і загине» (1965); «В ім'я людства» (1967);
• декоративні пано: «Гуцульське весілля» (1963, мозаїка соломою), «Київська леґенда» в Івано-Франківському готелі «Київ» (1965, теразит, сграфіто), «Дністер» в Івано-Франківському кафе «Дністер» (1966, камінь-валун, мідь, теразит);
• рельєфи «Вічний революціонер» в Івано-Франківському кінотеатрі (1967, кована сталь), «Данко» (1968, кована бронза) і рельєфний портрет Василя Стефаника (1971, кована мідь) — останні два в Івано-Франківському педагогічному інституті.
• пам'ятник «Меч і рало» в селі Крилосі (1987)^[3].

Автор творів на шевченківську тему: «Кобзар» (1961, теракота), декоративних тарілок, зокрема «Козак Мамай» (1963, інтарсія соломкою), «Зоре моя вечірняя» (1964), блюдо з портретом Шевченка (1964), панно «Сім'я вечеря коло хати» (1964, інтарсія соломою), барельєф «Прометей» (1964, кута бронза).

Брав участь у республіканських виставках з 1964 року, міжнародних з — 1967 року.

В Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського зберігаються два твори майстра^[4].

• Сопільник Петро Никифорович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — 563 с.;
• Сопільник Петро Никифорович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Сопільник Петро // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1976. — Кн. 2, [т. 8] : Символізм — Технічні рослини. — ISBN 5-7707-4049-3.;
• Сопільник Петро Никифорович // Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977., С. 232;
• Катерина Мамаєва. Сопільник Петро Никифорович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 905.