1996 — директор Науково-методичного центру державного обліку, контролю і охорони пам'яток історії та культури м. Києва,
1998 — генеральний директор Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій. Під її керівництвом створена електронна база даних «Пам'ятки Києва», перша загальноміська комплексна програма «Київський некрополь». Займалась проблемами вартісної оцінки об'єктів культурної спадщини, є одним з авторів методики оцінки пам'яток.
У 1998–2001 — керівник проекту повернення (реституції) цінностей Михайлівського Золотоверхого монастиря. Створювала експозиції музеїв Історії Михайлівського монастиря, Історії Магдебурзького права. Займалася відновленням фондів державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».
2001–2002 — координатор міжнародної програми Україна — США з дослідження та створенню проекту консервації і реставрації пам'яток архітектури національного значення: церкви Спаса на Берестові (XII ст.), Троїцької Надбрамної церкви Києво-Печерської лаври та церкви Св. Михаїла Видубицького монастиря.
2004 — директор Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень[1] Міністерства культури України. Була координатором та відповідальним виконавцем Програми науково-проектних, реставраційних і реабілітаційних робіт по консервації пам'яток археології, музеєфікації та відновленню пам'ятних місць, пов'язаних з історією запорізького козацтва о. Хортиця, державних програм: «Збереження і використання замків України» на період до 2013 року, «Збереження пам'яток дерев'яної сакральної архітектури України на 2006–2013 рр.», наукових проектів по розробці історико-архітектурних планів міст: Чернівців, Одеси, Горлівки, Вінниці, Ізмаїла, Василькова, Керчі, Києва, генеральних планів розвитку національних заповідників: «Чернігів Стародавній», «Кам'яна могила», «Биківнянські могили», державного історико-культурного заповідника «Тустань», консультантом методичних розробок у галузі пам'яткоохоронної справи.
Указом В. Кириленка від 19 січня 2015 звільнена з посади.[2]
Наукові досягнення
Автор монографії «Київське житло другої половини XIX — початку ХХ століття», в якій досліджено біля п'ятисот об'єктів київської житлової архітектури другої половини XIX — початку XX ст.
Має близько 30 наукових публікацій, виступає на конференціях, радіо, телебаченні.
Під її керівництвом здійснено видання шести збірників наукових праць Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень, видано:
«Історико-містобудівні дослідження Одеси»,
«Історико-містобудівні дослідження Чернівців»,
«Міжнародні засади охорони нерухомої культурної спадщини»,
«Збірник нормативно-правових актів сфери охорони культурної спадщини»,
«Історико-містобудівні дослідження м. Києва»,
«Історико-культурні заповідники. Плани організації територій».
Брала участь у розробці номінаційного досьє та плану управління об'єктом всесвітньої спадщини «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора» і об'єкта культурної спадщини «Дерев'яні церкви Карпатського регіону України і Польщі».
Громадська діяльність
О. Сердюк є:
членом Головної ради Українського товариства охорони пам'яток історії та культури,
головою Київської міської організації товариства охорони пам'яток історії та культури,
віце-президентом Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць (ICOMOS).
З 1993 року — член Національної Спілки художників України як історик мистецтва, художній критик.
Відзнаки
«Заслужений працівник культури України» — за високий професіоналізм, особистий внесок у збереження історико-архітектурної спадщини України.
.JPG)