Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
Свіфт мексиканський[1] (Streptoprocne semicollaris) — видптахівродинисерпокрильцеві. Один з найбільших серпокрильців, з довгими широкими крилами і великим прямим хвостом. Оперення чорно-коричневе з білим напівкоміром на зашийку. Поширений у гірських посушливих місцях на заході і на півдні Мексики на висоті до 3600 метрів. Живиться суспільними комахами. Будує гнізда з бруду і згнилого листя в печерах на майже рівній поверхні, вистилає їх рослинністю. В кладці зазвичай два яйця. Основною причиною неуспішного гніздування є нахил поверхні, на якій будується гніздо, яйця і пташенята часто скочуються з неї.
Вид було вперше описано швейцарським ученим Анрі де Соссюром 1859 року на основі примірника зі Сан-Хоакін близько Мехіко. Вчений дав йому назву Acanthylis semicollaris[2][3], пізніше цей рід було визнано тотожнім роду Chaetura[4].
1940 року американський орнітолог Джеймс Лі Пітерс виділив мексиканського свіфта і свіфта світлоголового (лат.Cypseloides senex) у рід Aerornis, який він розглядав як сполучну ланку між родами Cypseloides і Streptoprocne. Згодом відбулося об'єднання родів Cypseloides, Streptoprocne, Aerornis та Nephoecetes[5]. 1970 року Брук запропонував виділити підродину Cypseloidinae, при цьому мексиканського свіфта він відніс до окремого монотипічного роду Semicollum усередині цієї підродини[6]. Брук керувався тим, що у відомих тоді кладках була відсутня будь-яка побудова для гнізда[7][6]. Наступні дослідження показали, що мексиканські свіфти будують гнізда[7], і дане виокремлення не було підтримане іншими вченими[2].
Станом на червень 2019 року Міжнародний союз орнітологів відносить мексиканського свіфта до роду Streptoprocne і не виділяє у нього підвидів[8]. Імовірно, він утворює монофілетична групу з іншими великими серпокрильцями роду Streptoprocne — свіфтом болівійським (лат.Streptoprocne zonaris) і бразильським (лат.Streptoprocne biscutata)[3].
Опис
Великий серпокрилець з довжиною тіла 22 см[2], за іншими даними — 20,5–25 см. Поряд з фіолетовим колючехвостом (лат.Hirundapus celebensis), що мешкає у Південно-Східної Азії, є одним з найбільших серпокрильців[9]. Його масса становить 170—220 г[7], за іншими даними — 170—180 г, довжина крил 22,8–23,3 см, хвоста — 7,3 см[9].
У мексиканського свіфтка кремезне тіло, довгі широкі крила і великий прямий хвіст. При повному розкритті хвіст злегка закруглений[2]. Оперення чорно-коричневе[2][9], при хорошому освітленні має блакитний відблиск[9], на зашийку помітно білу смугу — напівкомір[2], яка і дала назву виду[4]. Статевий диморфізм відсутній. Дані щодо оперення молодих птахів відсутні, але на підставі інших представників роду Streptoprocne Філ Чантлер зробив припущення[9], що у молодих птахів напівкомір менш помітний, а кінчики пір'я світліші[2][9].
Вокалізація мексиканського свіфта схожа з покликами свіфта боліфійського (лат.Streptoprocne zonaris), звукові сигнали нижчі та гучніші, але менш різкі. Найпоширенішим покликом є часто повторюваний гучний «клііі» чи «прііі». Зазвичай цей покрик виробляється багатьма особинами одночасно[2], за деякими даними, голос мексиканського свіфта можна почути тільки у зграях. У польоті птахи можуть видавати крилами звук «хурр»[10].
Свіфт болівійський, який також мешкає на заході Мексики, має схожі розміри, але відрізняється формою хвоста і оперенням грудей. мексиканського свіфта має біле оперення тільки на зашийку, тим часом як свіфт болівійський має повний комір з білим пір'ям на грудях. У молодих птахів комір може не бути зрощеним і єдиною можливістю розрізнити птахів у повітрі є менший розріз на хвості у останнього. Свіфт болівійський часто розпускає хвіст в польоті і його обрис добре видно[9].
Інший великий серпкорилець у регіоні — свіфт західний — помітно поступається в розмірах мексиканському свіфту. На грудях у нього тільки невеликі білі плями, які не завжди добре помітно в польоті[9].
Розповсюдження
Політ мексиканського свіфта
мексиканського свіфта мешкає на заході і на півдні Мексики в землях від штатів Чіуауа і Сіналоа до штату Наярит, а також у штатах Ідальго, Мехіко, Морелос і Герреро. Ареал розділений на два відокремлені області, що, можливо, пов'язано з відсутністю відповідних місць для гніздування на ділянці між ними[2]. Одна область містить гірський масив Західна Сьєрра-Мадре від південної частини Чіуауа до штату Халіско, а інша — гори Південна Сьєрра-Мадре і Поперечна Вулканічна Сьєрра, від штату Мічоакан до північного заходу штату Оахака і південних місцин штату Мехіко, вочевидь, перетинаючи річку Бальсас. Зрідка птахів бачили на границі з Гватемалою і верхів'ями річки Распакуло у Белізі. 1952 і 1960 роках схожих птахів бачили на карибському узбережжі Гондураса, але ці спостереження не підтверджено, як і не підтверджено спостереження в штатах Оахака і Ідальго[13]. У квітні–травні 1993 року птахів відзначали за межами ареалу в Чьяпас на півдні Мексики й у Белізі[2].
Основним середовищем існування є гірські посушливі місцевості на висоті до 3600 метрів углиб материка. Зазвичай зустрічаються на висоті 1500–3000 метрів, опускаючись іноді до рівня моря на північному заході. У невеликих кількостях зустрічаються на берегових схилах Південної Сьєрра-Мадре. Воліють місця навколо глибоких ущелин і високих скель, літають над покритими лісами і чагарниками схилами, були відзначені над містами. Птахи воліють змішані ліси з переважанням сосни і дуба, тропічні листяні ліси і вторинні чагарники[2]. Вони ведуть осілий спосіб життя, але можуть здійснювати сезонні висотні переміщення. Зокрема, в серпні–березні мексиканські свіфти відсутні в околицяхстолиці країни — Мехіко[2][2][13].
Відомо про вміст травної системи однієї особини. Воно включало 1072 комах, з яких 683 представників ряду перетинчастокрилі (Hymenoptera), 391 — рівнокрилі (Homoptera), 20 — напівтвердокрилі (Hemiptera), 6 — двокрилі (Diptera), 2 — жорсткокрилі (Coleoptera). Велике значення при харчуванні мають зроєні комахи, що підтверджується наявністю 681 жалкої мурашки Solenopsis geminata(інші мови)[2].
Розмноження
Мексиканський свіфт утворює гніздові колонії чисельністю до 12 пар[2], за іншими даними — до 200 особин. Щодня можуть на кілька кілометрів віддалятися від гнізда[12].
Довгий час вчені вважали, що на відміну від інших серпокрильців підродини Cypseloidinae, мексиканський свіфт узагалі не будує гнізда[2][7]. Це пов'язано з тим, що вперше виявлені 1962 року кладки цього серпокрильця були розташовані в невеликих поглибленнях у піску. Під час досліджень 1985 року 26 з 32 знайдених гнізд представляли собою побудову з бруду і рослинної сировини. Девід Вайтакр (англ.David F. Whitacre) прийшов до висновку, що наявність структури пов'язане з кутом нахилу поверхні, на якій птах відкладає яйця: при сильному нахилі яйця можуть просто скотитися з поверхні, а пташенята не втриматися на ній[7]. Можливо, гніздо відсутня у випадках, коли печера піддавалася повені і часу на будівництво гнізда не залишалося[2][7]. Гнізда використовуються повторно, нові побудови у пташиних поселеннях з'являються вкрай рідко[7].
Гнізда розташовані в печерах переважно на твердій, більш-менш рівнолежній поверхні[2], хоча кут нахилу може досягати 30 %[7]. Зазвичай гнізда плоскі, заввишки 6 см[7], круглі, або напівкруглі, притиснуті до схилу[2]. Основним будівельним матеріалом є бруд, у якому зустрічаються сильно прогнилі листя, а іноді трави і гілочки[7]. Дно гнізда часто вистилається рослинною сировиною[2], серед яких зустрічалися листя різного ступеня свіжості, мохи, папороті і трави. Часто присутні листя або гілочки широколистяних рослин, пророслі сім'ядолі і квіти[7].
Наприкінці травня птиці вже висиджують яйця. У кладці зазвичай двоє однотонних білих яйця, які за розмірами бувають від 30×21 мм до 43×28,5 мм.[2][15]. Як видко, птахи годують пташенят один раз на день[2].
Основною причиною загибелі яєць і пташенят у кладці є кут нахилу поверхні, на якій будується гніздо[7]. Як було відзначено в печері Дос-Бокас у Грутас-де-Какауамільпа[es] штату Герреро, на виході з печери на серпокрильців може чатувати сапсан (лат.Falco peregrinus)[12][7]. На думку Вайтакра, ризик, пов'язаний з вильотом і зальотом до печери також обмежує можливості серпокрильців при будівництві гнізда[7]. Відзначено, що на мексиканських свіфтах паразитують кліщі Ixodes cuernavacensis(інші мови) та воші Dennyus semicollaris[12], останні які є виключно їхніми шкідниками.
↑ аб(англ.)Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Systematics / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
↑ аб(англ.)Jobling J. A. The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. — London : A&C Black Publishers Ltd, 2010. — P. 30, 353. — ISBN 978-1-4081-2501-4.
↑(англ.)Lack D. A review of the genera and nesting havits of swifts // Auk. — 1956. — Vol. 73. — P. 13—32.
↑ аб(англ.)Brooke R. K. Taxonomic and evolutionaty notes on the subfamilies, tribes, genera and subgenera of the swifts (Aves: Apodidae) // Durban Museum Novitates. — 1970. — Vol. IX. — P. 13—24.
↑ абвгдежи(англ.)Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Appearance / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
↑(англ.)Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Sounds and Vocal Behavior / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
↑(рос.)Беме Р. Л., Флінт В. Е. Пятиязычный словарь названий животных. Птицы. Латинский, русский, английский, немецкий, французский / под общей ред. акад. В. Е. Соколова. — М. : Рус. яз., «РУССО», 1994. — С. 153. — 2 030 прим. — ISBN 5-200-00643-0.
↑ абвг(англ.)Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Behavior / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
↑ аб(англ.)Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Distribution / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
