PROFILPELAJAR.COM

**Сахалінська затока**
	53°40′32″ пн. ш. 141°32′23″ сх. д. / 53.675561111111° пн. ш. 141.53961111111° сх. д.
Частина від	Охотське море
Прибережні країни	Росія
Вливаються	Pilvod ;
ідентифікатори і посилання
GeoNames	2121527
	Сахалінська затока Сахалінська затока (Росія)

Сахалінська затока — затока Охотського моря між узбережжям Азії на північ від гирла Амуру і північним краєм острова Сахаліну. Протокою Невельського з'єднана з Татарською протокою та Японським морем. Відкрита в 1639 році експедицією Івана Москвітіна^[1].

У північній частині широка, на південь звужується і переходить в Амурський лиман. Ширина до 160 км^[2]. Затока мілководна, в місці з'єднання з Татарською протокою глибина не перевищує 40 м^[3]. Донний осад представлений піщанистими відкладеннями і пелітовими мулами^[4].

Береги у південній частині затоки переважно низькі та піщані, у північній частині — високі та скелясті. У східний берег вдаються три затоки, із яких глибока лише затока Північна. Інші дві — Помр і Байкал — являють собою великі лагуни, відокремлені від моря піщаними косами. Західний берег також порізаний кількома затоками, найглибші з яких затоки Катерини та Рейнеке. Затока Щастя, що вдається у південно-східну частину західного берега — мілинна. У вершині затоки острова Чкалова, Белякова, Байдукова^[5].

Середній вміст ароматичних вуглеводнів АУВ в шельфі затоки в середньому становить 16 мкг/л, в той час як вміст поліциклічних ароматичних вуглеводнів — 62 нг/л ^[6]. При цьому концентрація зважених АУВ зростає з глибиною^[4].

Льодовий покрив формується в листопаді, починаючись з утворення припаю^[7], і руйнується в червні, хоча в деякі роки зберігається до липня—серпня^[8].

Величина добових припливів становить 2,3^[2]—2,5 м^[9].

В акваторії затоки ведеться промислове рибальство (лососеві, тріска), в східній її частині розташований порт Москальво^[2].

Примітки

↑ Москвитин Иван Юрьевич // Краткая российская энциклопедия / Сост. В. М. Карев. — М. : Большая российская энциклопедия, 2003. — С. 585. — ISBN 5-85270-189-0.
↑ ^а ^б ^в Сахалинский залив // Большая советская энциклопедия: [в 49 т.] / гл. ред. Б. А. Введенский. — 2-е изд. — М. : Большая советская энциклопедия, 1955. — С. 154.
↑ Добрецов, В. Б. Проблемы и перспективы освоения месторождений полезных ископаемых арктического шельфа / В. Б. Добрецов, О. Г. Воробьев, А. Н. Маковский; Под общ. ред. Ф. Н. Шушарина. — Северодвинск, 1997. — С. 29. — ISBN 5-7723-0137-3.
↑ ^а ^б Немировская И. А., 2004, с. 161.
↑ Охотское море. Энциклопедия, 2009, с. 160.
↑ Немировская И. А., 2004, с. 158.
↑ Журавлёв, А. В. Шельф Сахалина. — М. : Недра, 1975. — С. 58.
↑ Охотское море // Большая советская энциклопедия: [в 49 т.] / гл. ред. Б. А. Введенский. — 2-е изд. — М. : Большая советская энциклопедия, 1955. — С. 472.
↑ Вопросы динамики моря : труды Государственного океанографического института. — М. : Гос. науч.-техн. изд-во, 1991. — С. 158.

Література

Сахалинский залив // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3 : Милос — Союз ССР. — С. 425. (рос.);
Сахалинский залив // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
Сахалинский залив // Географический энциклопедический словарь. Географические названия / А. Ф. Трёшников. — Москва : Советская энциклопедия, 1989.(рос.). — С. 418 (рос.);
Немировская, И. А. Углеводороды в океане / Под ред. А. П. Лисицына; [Рос. акад. наук, Ин-т океанологии им. П. П. Ширшова]. — М. : Науч. мир, 2004. — 328 с. — ISBN 5-89176-273-0.;
И. С. Зонн, А. Г. Костяной. Сахалинский залив // Охотское море. Энциклопедия. — Москва : «Международные отношения»^[ru], 2009. — С. 159—160. — ISBN 978-5-7133-1354-9. (рос.)