Рівняння Якобі — Маддена — це діофантове рівняння
яке 2008 року запропонували фізик Лі У. Якобі та математик Деніел Дж. Мадден[2]. Змінні a, b, c і d можуть бути будь-якими цілими числами, додатними, від'ємними або 0[3]. Якобі й Мадден показали, що є безліч розв'язків рівняння з усіма не рівними нулю змінними.
Історія
З кожного розв'язку рівняння Якобі — Маддена взаємно однозначно випливає деякий розв'язок рівняння
- ,
яке вперше запропонував 1772 року Леонард Ейлер, який припустив, що чотири є найменшим числом (більшим від одиниці) четвертих степенів ненульових цілих чисел, які в сумі дають інший четвертий степінь. Ця гіпотеза, відома тепер як гіпотеза Ейлера, є природним узагальненням великої теореми Ферма; останню довів для четвертого степеня сам П'єр Ферма.
Ноам Елкіс[en] першим знайшов нескінченну послідовність розв'язків цього рівняння Ейлера з однією змінною рівною нулю, спростувавши гіпотезу Ейлера для випадку четвертого степеня.
Однак до публікації Якобі та Маддена було невідомо, чи існує нескінченна кількість розв'язків рівняння Ейлера четвертого степеня з усіма ненульовими змінними. Було відоме лише скінченне число таких розв'язків[5][6]. 1964 року Сімха Брудно отримав один із таких розв'язків із розв'язку рівняння Якобі — Маддена:
Підхід
Якобі та Мадден почали з
і тотожності,
- .
Додавши до обох частин рівняння,
можна бачити, що це окремий випадок піфагорової трійки,
Вони потім використали розв'язок Брудно й еліптичну криву для побудови нескінченної серії розв'язків як рівняння Якобі — Маддена, так і рівняння Ейлера. На відміну від методу Елкіса[en], в побудові використано ненульові значення змінних.
Якобі та Мадден помітили також, що інше початкове значення, таке як
яке знайшов Ярослав Вроблевський[6], дає іншу нескінченну серію розв'язків[8].
У серпні 2015 року Сейдзі Томіта оголосив про два нові розв'язки рівняння Якобі — Маддена з невеликими значеннями[9]:
Див. також
Примітки
Література