Рентгенівський апарат, який використовувався у 1920-х роках з музея Вільгельма Рентгена у Вюрцбурзі
Відкриття рентгенівського випромінювання відбулося в результаті експериментів із трубками Крукса, ранньою експериментальною електричною розрядною трубкою, винайденою англійським фізиком Вільямом Круксом приблизно в 1869–1875 роках. У 1895 році Вільгельм Рентген відкрив рентгенівське випромінювання, яке випромінювалося з трубок Крукса, і численні способи використання рентгенівських променів стали очевидними. Однією з перших рентгенівських фотографій була зроблена рука дружини Рентгена. На зображенні були як її обручка, так і кістки. 18 січня 1896 року Генрі Луїс Сміт офіційно представив рентгенівський апарат. Повністю функціональний агрегат був представлений публіці на Всесвітній виставці 1904 року Кларенсом Деллі.[2]
Технологія розвивалася швидко: у 1909 році Моніко Санчес Морено виготовив перший портативний медичний пристрій, а під час першої світової війни Марія Кюрі очолила розробку рентгенівських апаратів, встановлених у «радіологічних автомобілях», щоб забезпечити мобільні рентгенівські послуги для військових у польових госпіталях.
У 1940—1950-х роках рентгенівські апарати використовувалися в магазинах, щоб допомогти продавати взуття. Вони були відомі як флюороскопи для вибору взуття. Однак, оскільки шкідливий вплив рентгенівського випромінювання, було доведено, вони остаточно вийшли з ужитку. Використання пристрою для примірки взуття було вперше заборонено штатом Пенсільванія у 1957 році. (Вони були скоріше хитрим маркетинговим інструментом для залучення клієнтів, а не допоміжним засобом).
пристрій для перетворення рентгенівського випромінювання, яке проходить через об'єкт, що досліджується, у зображення, яке можна спостерігати, аналізувати або фіксувати (екран, рентгенівська касета з рентгенографічною плівкою, підсилювач рентгенівського зображення, телевізійний відеоконтролюючий пристрій, відеомагнітофон, фотокамера, відеокамера та ін.);[1]
штативи, для орієнтації та переміщення випромінювача, об'єкту дослідження та приймача випромінення;[1]
системи захисту та керування рентгенівським апаратом.[1]
Для формування потоку випромінення використовують діафрагми, тубуси, фільтри, відсікаючі растри, формуючі випромінення в просторі коліматори, автоматичні рентгеноекспонометри та стабілізатори яскравості, формуючі випромінення по часу.[1]
В залежності від призначення рентгенапарату, штативи поділяються на:
Однокомпонентні штативи. Слугують лише для розміщення рентгенівського випромінювача. Зазвичай це палатні рентгенівські апарати;[5]
Двокомпонентні штативи. Мають пристрої для розміщення випромінювача, пацієнта та приймача зображення. Це зазвичай столи-штативи стаціонарних рентгенівських апаратів;[5]
Багатокомпонентні (трьохкомпонентні) штативи. Складаються з багатофункціонального столу-штативу (для рентгеноскопії), горизонтального столу-штатива для рентгенографії, вертикальної стійку.[5]
За типом приймача рентгенівського випромінення
За типом приймача рентгенівського випромінення, апарати поділяються на:
Рентгенотерапевтичні апарати або комплекси пристроїв призначені для лікування низки захворювань гальмівним рентгенівським випромінюванням.[1]
За призначенням вони поділяються на:
апарати для поверхневої терапії (макс. напруга генерування 10-60 кВ);[1]
для внутрішньопорожнинної терапії (макс. напруга 60-100 кВ);[1]
для глибокої терапії (макс. напруга 100-300 кВ).[1]
За способом руху випромінювача в процесі опромінення розрізняють апарати для статичного та рухомого (ротаційного, конвергентного та маятникового) опромінення.[1]
Розрізняють також рентгенотерапевтичні апарати для контактної, близькодистанційної (близькофокусної) та дальньодистанційної променевої терапії.[1]
Принцип роботи рентгенотерапевтичного апарату аналогічний викладеному вище, з тією різницею, що його блок-схемі відсутні приймачі рентгенівського випромінювання, оскільки об'єктом впливу при рентгенотерапії є пацієнт. Для автоматичного обмеження дози опромінення в межах рівня використовується реле дози. У рентгенотерапевтичних апаратах застосовуються рентгенівські трубки з нерухомим анодом та системи примусового їх охолодження проточною трансформаторною олією. Іноді використовуються схеми множення напруги: подвоєння, потроєння і т.д.[1]
Пульт керування цифрового стаціонарного рентгенапарату, який винесений в окрему захищену від рентгенівського випромінення кімнату, де зазвичай працюють рентген-лаборанти та лікарі-рентгенологи
Пульт керування налаштувань рентгенівського апарату безпосередньо на блоці рентгенівської трубки
Пересувний рентгенапарат типу C-arm (С-дуга), використовується зазвичай в операційних залах та може мати режим безперервної флюороскопії
Пересувний рентгенапарат
Технічні рентгенапарати
Безпека
Рентгенівські апарати використовуються для неінвазивного скринінгу об’єктів. Багаж в аеропортах, на митницях, а також багаж учнів у деяких школах перевіряють на предмет можливої зброї, включно з бомбами.
Иванов С. А., Щукин Г. А. Рентгеновские трубки технического назначения. — Ленинград : Энергоатомиздат, 1989. — 200 с. — ISBN 5-283-04435-1.(рос.)
Игнатьев Ю. Т. Лабораторное дело в рентгенологии: учебное пособие / Ю. Т. Игнатьев, С. Д. Хомяков. — 2-е изд., перераб. и доп. — Омск : Омский государственный медицинский университет, 2017. — 169 с.(рос.)
Кацман А. Я. Медицинская рентгенотехника. — Москва : Медгиз, 1957. — 647 с.(рос.)
Технические средства рентгенодиагностики / Под ред. И. А. Переслегина. — Москва : Медицина, 1981. — 376 с.(рос.)
.jpg)
