Ребекка Пéтра Хоббок Ар-Реєс, Ребекка П'єретта Арре, Рафка Бутроса Ар-Рейс, англ.Rafqa Pietra Choboq Ar-Rayès, 29 червня1832 — 23 березня1914, відома також як Свята Рафка (арабський варіант імені Ребекка) — ліванська маронітська свята, канонізована 10 червня2001 р.
Ранні роки
Народилась 29 червня1832 року в селищі Хімлая, коло міста Бікфайя, району Північний Метн у Лівані, за 30 км від Бейруту. При хрещенні отримала ім'я Бутроси (Петроніна, П'єріна в честь апостола Петра (Бутрос арабською Петро). У віці шести років втратила матір, батько незабаром одружився вдруге. Через фінансові труднощі в сім'ї дівчину відправили на роботу прислужницею. Згодом мачуха вирішила віддати 14-річну Бутосу заміж за свого брата, а дядько за свого сина. Виниклий внаслідок цього сімейний конфлікт підштовхнув дівчину до більш глибокого релігійного життя та бажання вступити до монастиря.
Роки в конгрегації Маріамат
У 14-річному віці Бутроса стала жити в монастирі Діви Марії Ізбавительки у місті Бікфайя. Батько та мачуха намагались забрати її додому, але дівчина відмовилась із ними зустрітись, після чого більше ніколи їх не бачила. З ініціативи одного із ліванських священників в цей час була організована жіноча конгрегація «Дочки Марії Непорочного Зачаття» («Маріамат»). Її метою було поєднання релігійного життя з освітою і ім'я 21-річної Бутроси було включено в список перших учасниць. В лютому 1855 року вона стала послушницею під іменем Анісса (Аґнес).[2] Виконуючи роботу катехитки у Гірському Лівані була свідком спровокованої турками різанини християн, в результаті якої загинуло кілька тисяч людей та зруйновано сотні храмів. Ховаючи полою свого одягу їй вдалось врятувати від смерті одну дитину переслідувану солдатами.
У 1862 році принесла перші монаші обіти та була скерована на роботу у семінарію міста Ґазір. Головним її заняттям було завідуванням семінарською кухнею. У вільний час вивчала арабську мову, каліграфію, математику та навчала дівчат, що хотіли вступити у її конгрегацію. Згодом була скерована навчати дітей у школі міста Бібл. Через рік її разом із кількома іншими сестрами перевели у село Маад для заснування та підтримання школи в якій Бутроса провела наступні сім років життя.
Роки в Ліванському Маронітському ордені
В 1871 році, наступає криза і розпуск конгрегації Маріамат, вона вступає до маронітського монастиря Св. Симона. Склавши у 1872 році обіти отримала ім'я Рафка (Ребекка), на честь її матері. Тут пройшли наступні 26 років її життя.
На дванадцятому році перебування в монастирі, в жовтні 1885 року, вона раптово захворіла на важку хворобу очей. Причину хвороби у своїй автобіографії Рафка описує так:
„ Я зайшла до церкви і почала молитись. Бачачи що я була здорова і за своє життя ніколи не хворіла я почала говорити Богу: «Чому, о мій Боже, Ти відсторонився від мене і покинув мене?» …Під час сну я відчула надзвичайно сильний біль, що поширювався над моїми очима аж до стану в якому ви бачите мене, сліпою і паралізованою, і оскільки я сама просила про хворобу я не можу дозволити собі скаржитись“
Хоча своє прагнення страждань Рафка пов'язувала із бажанням досвідчити частину Христових Страстей, настоятелька монастиря наполягла на медичному втручанні. Після двох років страждань і болів, у столиці Лівану Бейруті, американський лікар зробив їй операцію із видалення ока, перед якою Рафка відмовилась від знеболення. Один із священників, що був свідком цих подій згадує:
„Перед операцією я попросив лікаря зробити анестезію ока, щоб Рафка не відчула болі, проте вона відмовилась. Лікар посадив її і ввіткнув довгий скальпель у її око… око вискочило і впало на підлогу, злегка сіпаючись. Рафка не скаржилася, тільки говорила «у єдності із Страстями Христовими»“.[3]
Через короткий час хвороба поширилась і на її ліве око. Протягом наступних 12 років вона продовжувала страждати від болів у голові.
Роки у монастирі Св. Йосифа
осліпла і паралізована Рафка лежить на ліжку незадовго до смерті
Після будівництва нового монастиря Св. Йосипа у Джрабті, шість сестер ліванського маронітського ордену, між ними і Рафка були переселені туди на чолі із матір'ю Урсулою. Присутність Рафки яка мужньо переносила свою сліпоту і біль мала морально підтримати інших не чисельних сестер в їх турботах про облаштуванню нового місця.[4] В 1899 році вона втратила зір і лівого ока, а незабаром стала частково паралізованою.
23 березня1914 року Рафка померла, її тіло було поховане на монастирському цвинтарі.
Прозріння на годину
В життєписах Рафки наводиться випадок з останніх років її життя, котрий змусив вже тоді замислитись над її святістю. Перебуваючи в новому монастирі Св. Йосифа, настоятелька мати Урсула запитала Рафку чи не хотіла б вона прозріти і побачити гори та прекрасну природу навколо монастиря. Рафка відповіла що хотіла б прозріти тільки на годину щоб побачити одну настоятельку. Раптом, коли мати Урсула вже збиралась покидати келію, Рафка посміхнулась і сказала що бачить її. Настоятелька стала проводити експерименти запитуючи про наявність та вигляд різних речей що знаходились в кімнаті. Остаточно в прозріня Рафки повірили після того коли вона детально описала різнокольоровий візерунок на покривалі. Через годину Рафка знову перестала бачити.[5]
Беатифікація та канонізація
Процес беатифікації був розпочатий у грудні 1925 року, а дослідження на предмет можливої канонізації у травні 1926 року. 1927 року тіло Рафки було перенесене із цвинтаря до монастирської каплиці. Була зарахована до лику блаженних 17 листопада1985 р. Канонізована 10 травня2001 р.[6] Вважається покровителькою хворих і сиріт.
