Екорегіон розташований в історичній області Белуджистану на території Систанського басейну. В межах цього басейну знаходяться кілька піщаних пустель — Дашті-Марго, Регістан та Дашті-Хаш[en], які розділяються кількома річками. Найбільшою з них є Гільменд, яка тече з північного сходу на південний захід, де впадає у безстічне озеро Хамун. Іншими річками регіону є Аргандаб[en], Хашруд[en] та Фарахруд. Найнижча точка Систанського басейну знаходяться в улоговині Гауді-Зира на висоті 466 м над рівнем моря. Середня висота екорегіону становить 878 м над рівнем моря, а висота найвищої точки становить 2760 м над рівнем моря.
В межах екорегіону переважає переважає спекотний та посушливий пустельний клімат (BWh за класифікацією кліматів Кеппена)[3][4]. Середньорічна температура становить 21,3 °C, середня максимальна температура — 42 °C, середня мінімальна температура — дещо нижче 0 °C. Середньорічна кількість опадів коливається від 37 до 280 мм, в середньому 98,6 мм. З кінця травня до кінця вересня в регіоні дме сухий північно-західний стодвадцятиденний вітер[en], відомий як лавар, що приносить пилові бурі.
Флора
Систанський басейн є одним з найбільш посушливих місць на планеті. 95 % території екорегіону порослі рідкою рослинністю або повністю її позбавлені. 4 % площі екорегіону, що є найбільш вологими, припадають на долини річок і перетворені на сільськогосподарські угіддя. Загалом найбільш поширеними рослинами екорегіону є ксерофітні чагарники, що ростуть в пустелях, та галофітні чагарники, що ростуть в солончакових западинах.
Видове різноманіття фауни екорегіону є досить значним, як для пустельного регіону. Тут мешкає 391 вид хребетних тварин.
Ссавці екорегіону є добре пристосованими до посушливих і спекотних умов його клімату. Серед найбільш поширених видів слід відзначити афганську лисицю (Vulpes cana), яка полює на гризунів, зайців, рептилій, комах, а також їсть плоди. Невловимий каракал (Caracal caracal) з характерними чорними китицями на вухах шукає здобич в пустелі навіть у найспекотніші години дня, коли інші тварини шукають притулок в підземних норах. Індійська газель (Gazella bennettii), також відома як чінкара, має блискучу рудувато-бежеву шерсть, яка частково відбиває сонячні промені та мінімізує поглинання тепла в найспекотніший час. Ендемічнийтушкан Хотсона (Allactaga hotsoni) має світло-сіре забарвлення, яке допомагає йому маскуватися серед гравію та скель. Також ендеміками екорегіону є деякі плазуни, зокрема афганські крутиголовки[en] (Phrynocephalus clarkorum) та гостроморді ящурки[en] (Eremias acutorostris).
Оцінка 2017 року показала, що 4125 км², або 1 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Природоохоронні території включають Біосферний заповідник озера Хамун в Ірані.
Примітки
↑ абDinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
_en_1969.jpg)