Екорегіон прибережних лісів та рідколісь Північного Суахілі простягається приблизно на 1600 км з півночі на південь вздовж узбережжя Індійського океану через територію Сомалі, Кенії та Танзанії. Північною межею регіону є долини річок Джубба та Вебі-Шебелле в центральному Сомалі. У північно-східній Кенії екорегіон розширюється, охоплюючи, крім власне смуги на океанічному узбережжі, також долину Тани, найбільшої річки цієї країни. У північно-східній та східній Танзанії екорегіон простягається вглиб країни до підніжжя гір Східної Усамбари, Улугуру, Нгуру[en] та Удзунгви, які є частиною гір Східної Дуги. Далі на південь екорегіон охоплює нижню частину басейну Руфіджі і звужується до прибережної смуги. Південною межею регіону є гирло річки Лукуледі[en], в якому розташоване місто Лінді. Окрім прибережної смуги, екорегіон прибережних лісів та рідколісь Північного Суахілі охоплює також острови Пемба, Унгуджа та Мафія, що складають Занзібарський архіпелаг, а також деякі менші прибережні острови в Індійському океані, зокрема архіпелаг Ламу[3].
Екорегіон містить велике різноманіття типів гірських порід, від докембрійських порід фундаменту до молодих неконсолідованих відкладів в гирлах річок та вздовж узбережжя. На більшій частині регіону переважають морські осадові породи, що сформувалися після розпаду Пангеї, а ближче до узбережжя — більш молоді відклади. За останні 30 мільйонів років територія екорегіону зазнала значної тектонічної активності, яка сформувала невисокі горбогір'я заввишки 100-300 м. Ця активність також призвела до зміни берегової лінії, до подальшого відкладання осадових порід та до їх ерозії. На східноафриканське узбережжя також вплинула тектонічна активність, пов'язана з формуванням Східно-Африканського рифту. Один з тектонічних розломів призвів до формування глибоководного жолоба, який ізолював острів Пемба.
В межах екорегіону зустрічається приблизно 12 типів ґрунтів, які варіюються від "піщаних, недостатньо дренованих" і "супіщаних, надмірно дренованих" до "суглинків, помірно дренованих", "суглинків, недостатньо дренованих" та "глинистих, недостатньо дренованих". Регулярна та передбачувана зміна ґрунтів на схилах регіону породила теорію ланцюгової сукцесії ґрунтів.
Територія екорегіону є частиною узбережжя Суахілі, населенного однойменним народом. Центральна частина регіону (південно-східна Кенія та північно-східна Танзанія) є досить густонаселеною (близько 100 осіб/км²). Тут розташовані такі великі міста, як Момбаса, Танга та Дар-ес-Салам, найбільше місто та колишня столиця Танзанії, у якому живе понад п'ять мільйонів людей. На півночі і півдні регіону густота населення різко скорочується до 1-10 осіб/км², відповідно до зменшення кількості опадів та посилення сезонності.
Клімат
На більшій частині екорегіону переважає саванний клімат (Aw за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується середньою температурою вище 25 °C та високою вологістю. На півночі регіону в році є два сезони дощів: довгий з квітня по червень і короткий з листопада по грудень. На півдні регіону дощі переважно йдуть протягом одного тривалого сезону дощів з квітня по червень. Тривалий сухий сезон, під час якого навіть лісова підстилка може висохнути, є важливим фактором, що впливає на ліси регіону.
Однією з визначних рис регіону є надзвичайна мінливість кількості опадів з року в рік, коли сухі сезони іноді переходять у посуху, а сезони дощів спричиняють сильні повені. Однак, незважаючи на значні коливання у кількості опадів, загалом клімат екорегіону залишався відносно стабільним протягом майже 30 мільйонів років, навіть під час холодних та сухих льодовикових періодів.
Флора
Рослинний покрив екорегіону представлений лісами та рідколіссями, розподіл яких залежить від клімату та грунтів. Також в регіоні трапляються савани та сезонні і постійні водно-болотні угіддя.
Основними рослинними угрупованнями регіону є прибережні ліси, багато дерев в яких скидають листя під час сухого сезону, хоч і не всі одночасно. В цих лісах багато ліан, натомість епіфітів відносно мало. Більш вологий тип цих лісів зустрічається в Кенії та на півночі Танзанії, а більш сухі прибережні ліси поширені на більшій площі і простягаються далі на північ і південь. Деякі види рослин асоціюються з вологими або сухими лісами, тоді як інші зустрічаються повсюдно.
У більш сухих прибережних лісах деякі високі види дерев можуть домінувати над іншими, тоді як у вологих лісах лісовий намет зазвичай складають різні види дерев. Серед дерев, що ростуть у сухих прибережних лісах, слід відзначити занзібарську варнекію[sv] (Warneckea sansibarica), яка досягає 9 м у висоту, борознисту манілкару[sv] (Manilkara sulcata), яка досягає 10 м у висоту, цинометру Веббера[en] (Cynometra webberi), сомалійську олдфілдію[vi] (Oldfieldia somalensis) та індійський тамаринд (Tamarindus indica), які досягають 12 м у висоту, великоприлисткову жюльбернардію (Julbernardia magnistipulata), яка досягає 10-15 м у висоту, кванзенську афцелію (Afzelia quanzensis), альбіцію Петерса[sv] (Albizia petersiana), африканський несправжній фікус (Trilepisium madagascariense), уїльську мухуху[en] (Brachylaena huillensis), оксамитове цибулинне дерево[sv] (Cassipourea euryoides), комбретум Шумана (Combretum schumannii), куссонію Ціммермана[sv] (Cussonia zimmermannii), малолисточкову ньютонію (Newtonia paucijuga), африканську плеуростілію[sv] (Pleurostylia africana) та скородофлой Фішера[sv] (Scorodophloeus fischeri), які досягають 15 м у висоту, занзібарську манілкару (Manilkara sansibarensis) та занзібарське копалове дерево (Hymenaea verrucosa), які досягають 18 м у висоту, а також усамбарську могутню акацію[en] (Vachellia robusta subsp. usambarensis) та баланіт Вільсона (Balanites wilsoniana), які досягають 20 м у висоту[4].
На нижніх схилах гір Улугуру, Нгуру та Усамбара, а також в районах Уланга[en] та Іринга в Танзанії зустрічаються вічнозелені низинні дощові ліси. Лісовий намет в них розташований на висоті 20 м над землею, а дерева, що складають його основу, можуть досягати 40 м у висоту. Серед характерних дерев, що переважають у низинних дощових лісах регіону, слід відзначити несправжньокитицеву анінгерію[en] (Aningeria pseudoracemosa), африканський анчар (Antiaris toxicaria subsp. africana), ньяську науклею[en] (Nauclea nyasica), африканське тикове дерево (Milicia excelsa), східноафриканську хаю[en] (Khaya anthotheca), кіліманджарське махагоні (Lovoa swynnertonii), марантес Гьотца[de] (Maranthes goetzeniana), ньютонію Б'юкенена (Newtonia buchananii), філіколисту паркію (Parkia filicoidea), африканський ріцинодендрон (Ricinodendron heudelotii) та замбезійську терміналію (Terminalia sambesiaca)[4].
У більш посушливих районах в глибині південного Сомалі, Кенії та північної Танзанії, у перехідній зоні між східноафриканськими прибережними лісами та акацієво-комміфоровими саванами, де середньорічна кількість опадів становить 500-700 мм, поширені чагарникові ліси. В цих рідколіссях домінують хурми Буссе[sv] (Diospyros bussei), крони яких зазвичай розташовані на висоті 9-15 м над землею, та мочійські манілкари[sv] (Manilkara mochisia). У перехідній зоні між прибережними лісами Танзанії та східними міомбовими рідколіссями домінують перехідні міомбові рідколісся, основу яких складають зеброві дерева[en] (Brachystegia spiciformis)[4].
Чагарникові ліси також зустрічаються в місцевостях, де під неглибокими, добре дренованими ґрунтами залягають коралові вапняки[en], а середньорічна кількість опадів становить 950-1200 мм. Ці чагарникові ліси складаються з невисоких вічнозелених дерев та великих кущів, а нерівний лісовий намет в них розташований на висоті 6-10 м над землею. Деякі дерева в цих лісах можуть досягати 8-15 м у висоту[4].
Загалом в межах екорегіону зустрічається понад 4500 видів рослин з 1050 родів, з яких кілька сотень видів є ендемічними. Більшість ендеміків зустрічається в сухих прибережних лісах. За останні тисячі років площа лісів в регіоні значно скоротилася, свідченням чого є наявність викопної смоли занзібарського копалового дерева (Hymenaea verrucosa) у багатьох прибережних районах, де наразі ліси відсутні. Причиною втрати лісів є діяльність людини, зокрема ведення землеробства, вирубка лісів на дрова та на будівельні матеріали.
Фауна
В межах екорегіону зустрічається щонайменше 158 видів ссавців, що становить 17 % від загальної кількості афротропічних видів. Найбільш різноманітними групами ссавців є рукокрилі (58 видів), гризуни (понад 27 видів), хижі (19 видів), примати (14 видів) та землерийки (14 видів). Таке високе видове різноманіття пояснюється мозаїкою різних природних середовищ регіону, яке призводить до того, що у безпосередній близькості зустрічаються саванні, водно-болотні та лісові види тварин.
Багатоніжки, молюски та метелики також демонструють високе видове різноманіття та помірний рівень ендемізму. В екорегіоні зустрічається близько 1200 видів молюсків, з яких 125 видів зустрічаються лише в лісах, а 207 видів є ендемічними. Метелики регіону представлені 400 лісовими видами, з яких 75 видів є ендеміками.
↑Burgess, Neil, Jennifer D’Amico Hales, Emma Underwood (2004). Terrestrial Ecoregions of Africa and Madagascar: A Conservation Assessment. Island Press, Washington DC.
↑ абвгдеWhite, Frank F. (1983). The vegetation of Africa: A descriptive memoir to accompany the Unesco/AETFAT/UNSO vegetation map of Africa. UNESCO, 1983. ISBN 92-3-101955-4
