На території Черкащини були збудовані Зарубський монастир і Георгіївський собор у Каневі, існують відомості про існування у Каневі у домонгольський період єпископської кафедри. У 1144 році в Каневі споруджено Успенський собор, який зберігся до наших днів і є цінною історико-культурною пам'яткою.
Війна і смута після 1917 року, а потім боротьба безбожної влади проти Церкви розладнали церковне життя регіону. Церкви і монастирі були закриті, кафедра єпископа передана обновленській общині. У 1921 році єпископ Назарій був відкликаний у Київ, а 16 лютого1922 року єпархія була ліквідована, монастирське подвір'я з усіма будівлями крім церкви, за рішенням місцевої влади, передали під дитячий притулок. При цьому збереглися відомості про наступних Черкаських єпископів аж до 1930-х років. Як і всюди в СРСР, найбільше духовенства та віруючих піддавалися арештам, засланням та розстрілу під час гонінь 1930-1938 років.
У липні 1992 року після 70-річної перерви в Черкасах було відновлено єпископську кафедру. Юрисдикція Черкаської єпархії поширювалася на всю Черкаську область. Правлячим архієреєм з титулом «Черкаський і Канівський» було призначено Преосвященного Софронія (Дмитрука). Владика Софроній відомий своїми патріотичними й проавтокефальними поглядами, він неодноразово виступав за канонічну автокефалію Української православної церкви, засуджував політичні псевдоправославні проросійські організації. Під час виборів 2010 року він дуже жорстко відгукнувся про кандидата в президенти Віктора Януковича.
У 2000 році Черкаська єпархія налічувала 320 парафій і 5 монастирів, у 2004—411 парафій, 224 священнослужителя (220 священиків і 4 диякона). Станом на 1 січня2010 Українська православна церква мала на території області 2 єпархії, 528 парафій, 6 монастирів із 227 ченцями і черницями, 243 священнослужителя, 118 недільних шкіл, 4 періодичні видання[1]. Згідно з офіційним сайтом Української православної церкви монастирів у області дев'ять[3].
Станом на 1 січня2010 року Українська православна церква Київського патріархату мала на території області одну єпархію, 167 парафій, жодного монастиря, 84 священнослужителя, 33 недільні школи, 1 періодичне видання. Станом на 1 січня2010 року Українська автокефальна православна церква мала одну єпархію, 54 парафії із 19 священнослужителями та 10 недільних шкіл[1].
Лебединський монастир на Шполянщині нещодавно став місцем спочинку мощей преподобносповідника Авакума (Старова), якого називають останнім старцем землі Черкаської. Святий Авакум — один із черкаських святих, які постраждали від комуністичного безбожного режиму. Пройшовши сталінські катівні, він Божим промислом залишився живим і продовжував священицьке служіння аж до мирної смерті у 1970-ті роки.
У Казанському соборіЧигирина покояться мощі ігумені місцевого Свято-Троїцького монастиря святої Рафаїли (Тартацької), причисленої до сонму Новомучеників і сповідників Черкаських. У 1920-х роках її по-звірячому замучили місцеві активісти на чолі з дільничним міліціонером. Молитви матушки Рафаїли та її духовних сподвижниць явили справжнє чудо ще за життя ігумені: коли вбивці хотіли спалити її заживо, прив'язавши до дерева і обклавши сіном, розпочався сильний дощ, який загасив полум'я. Тоді шестеро катів вивезли святу на стару скотобійню, піддали її страшним тортурам і нарузі, і ще живою закопали.
У Свято-Воскресенському храмі села Безпальче, що на Драбівщині, можна вклонитися часточці мощей святого Іоанна Шанхайського і Сан-Францискського. Святитель Іоанн (Максимович) після революції опинився в еміграції. Будучи єпископом, він багато молився, навіть у сильний мороз ходив босоніж, ніколи не спав у ліжку, щодня служив літургію і відвідував хворих у лікарнях. Ще за життя св. Іоанн прославився прозорливістю, цілительством та іншими чудесами.
