Політичні партії Сербії — політичні організації (об'єднання), що діють на території Сербії. Станом на березень 2020 року у Народних зборах представлено 16 партій, включаючи партії етнічних меншин.
Сучасна Сербія має розвинуту багатопартійну систему. Активно діють 55 політичних партій і 56 партій етнічних меншин. Значна кількість останніх багато в чому пояснюється особливостями сербського законодавства, що надає їм низку пільг у порівнянні зі звичайними партіями: для реєстрації звичайної партії необхідно подати не менше 10 тисяч підписів виборців, натомість організаторам партії етнічної меншості вистачає лише однієї тисячі підписів[1]. Партіям національних меншин не потрібно сплачувати податок. Окрім того, для партій етнічних меншин передбачено знижений прохідний бар'єр. Звичайні партії повинні набрати 5 % голосів виборців для отримання мандатів у парламенті, а партіям національних меншин для обрання одного депутата до Скупщини на виборах 2012 року вистачило близько 13,5 тисяч голосів (близько 0,3 %)[2].
Упродовж тривалого часу у Сербії, що була однією з республік Югославії, існувала однопартійна система. У вересні 1990 року було ухвалено нову конституцію, що проголошувала багатопартійну систему. У грудні того ж року вперше за багато років відбулись багатопартійні вибори до сербського парламенту. Перемогу на них здобула урядова Соціалістична партія Сербії (раніше — Союз комуністів Сербії) на чолі зі Слободаном Мілошевичем, що отримала 194 місця з 250. Головою парламенту був обраний Слободан Ункович, а головою уряду — Драгутін Зеленович. Також у виборах брали участь Сербський рух оновленняВука Драшковича, Асоціація югославської демократичної ініціативи та Союз реформістських сил Івана Джуріча, Партія демократичної дії Санджаку Сулеймана Угляніна, Югославський блок, Альянс сербів у світі, Партія зелених, Соціал-демократична партія Югославії, Ліберальна партія, Рух із захисту прав людини Томіслава Крсмановича тощо. З усіх тих партій дотепер збереглись лише Соціалістична, Рух оновлення та Партія демократичної дії Санджаку.
Упродовж 1990-их років у політичному житті Сербії домінувала Соціалістична партія. На дострокових виборах у грудні 1992 й 1993 років перемогу здобували соціалісти. Щоб отримати більшість на виборах у вересні 1997 року Соціалістичній партії довелось сформувати коаліцію з марксистами з Югославської лівиці й лібералами з Нової демократії.
Десятирічне домінування соціалістів завершилось у жовтні 2000 року, після того як під час Бульдозерної революції Слободан Мілошевич був усунутий від посади президента Югославії. Після цього ситуація в Сербії сильно змінилась. 23 грудня 2000 року відбулись дострокові вибори до парламенту. Перемогу на них вперше в історії сучасної Сербії здобула демократична опозиція, отримавши 176 депутатських місць з 250. Головою Скупщини став Драган Маршичанин, а прем'єром — Зоран Джинджич. На дострокових парламентських виборах у грудні 2003 року найбільше число депутатських мандатів (82 з 250) здобули ультранаціоналісти з Сербської радикальної партії на чолі з Воїславом Шешелем. Не знайшовши союзників радикали не змогли скористатись такою перемогою. Головою парламенту залишився Маршичанин (згодом його замінив Предраг Маркович), а головою уряду був обраний Воїслав Коштуніца, лідер Демократичної партії Сербії. На дострокових виборах у січні 2007 року більшість мандатів знову здобула Сербська радикальна партія, утім і того разу вона залишилась у меншості. Радикалам зрештою вдалось домогтись обрання головою Скупщини свого лідера Томіслава Ніколіча, однак згодом він був усунутий від посади. У той же час уряд Сербії знову очолив Коштуніца.
Після того, як через суперечки з питання Косово, розпався коаліційний уряд Коштуніци та Бориса Тадича (Демократична партія), у травні 2008 року у Сербії відбулись дострокові парламентські вибори. Перемогу на них здобув блок «За Європейську Сербію» (Демократична партія Тадича та «Г17+»). Після тривалих перемовин демократи Тадича зуміли сформувати коаліцію з колишніми непримиренними ворогами — соціалістами. Це виявилось сенсацією, оскільки більш вірогідною здавалась антизахідна коаліція демократів Коштуніци, радикалів Ніколіча та соціалістів. На чергових парламентських виборах2012 року ситуація в Сербії знову змінилась. Перемогу здобула коаліція «Зрушимо Сербію» на чолі з Томіславом Ніколічем, який до того часу залишив Радикальну партію та створив консервативну Сербську прогресивну партію. Щоб сформувати уряд Ніколічу довелось створювати коаліцію з соціалістами та їхніми союзниками з Партії об'єднаних пенсіонерів Сербії та «Єдиної Сербії», віддавши пост прем'єра лідеру соціалістів Івіці Дачичу.
Зростання популярності Прогресивної партії призвело до достроковим виборам 2014 року. Очікувано, перемогу на них здобув блок «Ми віримо в майбутнє», до складу якого увійшли Сербська прогресивна партія, Соціал-демократична партія Сербія, «Нова Сербія», Сербський рух оновлення та Рух соціалістів.
↑Створена в результаті злиття Союзу комуністів Сербії та Соціалістичного союзу трудового народу Сербії
↑Створена як партія «Зелені Сербії», перейменована у лютому 2014 після переходу Бориса Тадича з Демпартії
↑Створена в результаті розколу Сербського руху оновлення
↑Створена колишнім членом Югославської лівиці Александаром Вуліном за участі колишніх членів Соцпартії Сербії, не згодних з проєвропейською позицією її керівництва
↑Створена як відділення Альянсу реформаторських сил Югославії. 1992 року перетворена на Реформістську демократичну партію Воєводини, сучасна назва від 2000 року
↑2002 року у діяльності партії була перерва, але вже наступного року Соціал-демократичний союз був відновлений
↑Утворена шляхом злиття кількох автономістських організацій та групи колишніх членів Ліги соціал-демократів Воєводини
↑Створена прибічниками Маї Гойкович, виключеної з Сербської радикальної партії
↑Створена в результаті злиття Нової комуністичної партії Сербії та Соціал-демократичної партії Воєводини
↑Створена в результаті розколу Об'єднаної селянської партії
↑Створений за участі членів Соціалістичної партії Сербії та Руху соціалістів
Створений в результаті злиття Республіканського клубу та сербського відділення Союзу реформістських сил. Влився до складу Ліберально-демократичної партії
