1558—1583: Лівонська війна. Польсько-Литовська держава (Річ Посполита) спинила московську агресію в Лівонії, приєднавши до себе Курляндію і Південну Лівонію.
1609—1618: польсько-московська війна за Московську спадщину. Закінчилася Деулінським перемир'ям. Річ Посполита отримала Чернігівську (Чернігів та Новгород-Сіверський) і Смоленську землі (Смоленськ, Трубчевськ, Рославль).
1709—1719: після Полтавської битви Річ Посполита знову підтримувала Московію, посприявши її посиленню в регіоні.
1733—1735: війна за польську спадщину — внутрішній конфлікт у Речі Посполитій. Росія збройно посадила на польський трон саксонського курфюрства Августа III; це відбулося всупереч волевиявленню поляків, які бажали бачити королем Станіслава Лещинського.
1768—1772: Барська конфедерація підняла повстання проти Понятовського і російських агентів у Речі Посполитій. Росіяни жорстоко придушили повстання й посилили свою присутність у Варшаві.
31 грудня 1944: за указом Сталіна ПКНВ перетворено на тимчасовий уряд Польської Народної Республіки.
Холодна війна
У квітні 1945 року СРСР і Польська Народна Республіка підписали договір про кордон, дружбу і співпрацю. Впродовж квітня-липня 1947 року уряд Польщі за сприяння СРСР провів операцію «Вісла», в ході якої було депортовано 140 тисяч українців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, що опинилися у складі Польської Народної Республіки.
У вересні 1980 року в Польщі утворилася незалежна професійна спілка робітників «Солідарність» (NSZZ Solidarność), що згодом переросла в широкий суспільно-політичний рух і зробила значний внесок у боротьбу польського народу з комуністичним режимом. 1989 року підконтрольний СРСР комуністичний режим у Польщі припинив своє існування[4].
Польсько-російські відносини у наш час
У 1999 році Польща стала членом НАТО. Впродовж 2000-х РФ намагалася втручатися у оборонну політику Польщі, особливо гостро реагуючи на розгортання протиракетного озброєння[5][6][7].
10 квітня2010 року сталася катастрофа Ту-154 в Смоленську, у якій загинув президент Польщі Лех Качинський, низка високопосадовців країни, громадських діячів та представників духовенства — всього 96 осіб (включно з 7 членами екіпажу). У 2022 році комісія встановила наявність вибухівки на багатьох елементах Ту-154М, включаючи тротил і високоенергетичні матеріали, що використовуються в термобаричній зброї. За даними слідства, вибух міг відбутися в лівому крилі літака. Одночасно у комісії переконані, що за цим втручанням стоїть саме РФ[8].
Під час російського вторгнення
Від початку повномасштабного вторгнення Польща надає Україні військову та іншу допомогу, при обох урядах мала чітку антиросійську позицію[9][10][11]. Окрім допомозі України Польща значно збільшила військові видатки, особливо на закупівлю нового озброєння[12][13][14].
У 2023 році було повідомлено про затримання великої кількості членів шпигунської мережі, які працювали на російську розвідку[15]. 14 липня того ж року закрилося консульське агентство Польщі у Смоленську, це стало відповіддю на «недружні антиросійські дії Варшави, зокрема вилучення на користь держави будівлі, в якій розміщується середня школа при російському посольстві»[16].
28 березня2024 року речник міністра-координатора спеціальних служб Яцек Добжинський повідомив що спецслужби кількох країн ЄС, зокрема, Польщі та Чехії, викрили шпигунську мережу, фінансовану Кремлем, завданням російської агентури було популяризувати політику Росії в Європі та шкодити країнам і структурам ЄС передусім через поширення дезінформації, в тому числі щодо війни Росії проти України, ціллю було, зокрема, дискредитувати Україну[17].
Діяльність проросійських сил у Польщі
Починаючи з листопада 2023 польські перевізники та фермери почали влаштовувати блокування кордону з Україною, вимагаючи у влади скасувати угоду між ЄС і Україною про лібералізацію транспортних перевезень[18]. У квітні 2024 року видання The Economist написало, що польські журналісти провели розслідування, яке показало, що один із протестувальників був пов'язаний із російським посольством у Варшаві[19].
Ряд партій, рухів та організацій підтримував дії Росії та поширював російську пропаганду:
Konfederacja Wolność i Niepodległość (Конфедерація свободи й незалежності) — права і євроскептична коаліція польських політичних сил. Члени та лідери цієї коаліції неодноразово поширювали тези російської пропаганди, піддавали сумніву суверенітет України та поширювали російське колоніальне бачення української історії[20][21][22]. 3 листопада 2023 року Кшиштоф Босак та Рафал Меклер на прес-конференції у Сеймі заявили, що коаліція «Конфедерація свободи й незалежності» підтримує акцію з блокування перевізниками кордону з Україною[23][24][25].
Лешек Сикульський — політолог, професор, з кінця лютого 2022 року організатор кампанії «Це не наша війна» (To nie nasza wojna), спрямована вона на те, щоб відбити у поляків бажання допомагати Україні. Восени 2022 року під час виступу в Познані він стверджував, що США мали намір втягнути Польщу — за допомогою прихильного до Америки уряду ПіС — до активної участі у війні з Росією і переконував, що Росія хоче жити в мирі[26].
Polski Ruch Antywojenny (Польський антивоєнний рух) — створений на початку лютого 2023 року, основними гаслами якого є «зупинити американізацію та українізацію Польщі», а також підтримка кампанії «це не наша війна!». Під прикриттям «пацифістських» гасел представники руху відтворюють проросійський наратив у польському інформаційному просторі[40].
Бантыш-Каменский, Н. Н.Обзор внешних сношений России (по 1800 г.). Москва, 1897, Ч. 3 (Курляндия, Лифляндия, Эстляндия, Финляндия, Польша и Португалия).
Монографії
Zięba, R. Główne kierunki polityki zagranicznej Polski po zimnej wojnie. Warszawa, 2010.
Janowski, K. Polska polityka zagraniczna w 1989 r.; 10 lat później, Łódź 2010, ISBN 978-83-88504-05-1.
_05.jpg)
