PROFILPELAJAR.COM

Повітряні сили Тунісу
Повітряні сили Тунісу
Armée de l'air tunisienne
Належність	Міністерство оборони Тунісу
Вид	Збройні сили Тунісу
Тип	Повітряні сили
	Медіафайли на Вікісховищі

Повітряні сили Тунісу (фр. Armée de l'air tunisienne: араб. القوات الجوية التونسية) — військово-повітряні сили Тунісу, один з трьох видів національних збройних сил.

Історія

Військово-повітряні сили Тунісу були сформовані у 1959, через три роки після отримання державою незалежності від Франції. Перший літак, шведський гвинтовий навчально-бойовий Saab 91 «Сафір», надійшов на озброєння у 1960. В подальшому туніська авіація поповнилася ще сімома Саабами-91.

В епоху реактивної авіації ВПС Тунісу увійшли у 1965, після покупки 13 італійських Аермаккі MB-326B/LT. У 1969 році туніська авіація поповнилася п'ятнадцятьма екс-американськими «сайберджетами» F-86F. В період з 1974 до 1978 року парк навчально-бойових літаків оновився 21 Marchetti SF.260W/C (12/9 відповідно). У 1977—1978 — закуплено ще вісім одномісних штурмовиків MB-326KT.

У 1981 році Туніс підписав контракт на закупку дванадцяти легких багатоцільових винищувачів-бомбардувальників F-5E/F (8 F-5E і 4 F-5F), поставки яких відбулися у 1984—1985. Потім до них додалося ще п'ять F-5E (до 1989). У 1985 Туніс законтрактував два транспортники С-130Н «Геркулес», а у 1995 розмістив велике замовлення в Чехії на 12 навчальних L-59 «Супер Альбатрос» і три L-410 «Турболіт». У 1997 у США отримані п'ять C-130B, а у 2013—2014 — два C-130J-30.

Структура, завдання ВПС

ВПС Тунісу є самостійним видом збройних сил, очолюваним штабом ВПС і підпорядковані міністерству національної оборони. Начальник штабу ВМС — командувач відповідає за бойову та мобілізаційну готовність сил, організацію бойової підготовки, політико-моральний стан особового складу і виконання планів будівництва та модернізації ВПС. Повітряні сили здатні виконувати покладені на нього завдання як самостійно, так і у взаємодії з іншими видами збройних сил.

Перед національними ВПС стоять наступні завдання:

надання безпосередньої підтримки сухопутним військам і військово-морським силам;
проведення самостійних повітряних операцій, завдавання ударів по наземних і морських цілях;
протиповітряна оборона важливих державних, військових і економічних об'єктів, угруповань військ;
висадка повітряних десантів, доставка та перевезення вантажів;
порятунок екіпажів літаків, вертольотів і кораблів, що терплять лихо;
захист морських комунікацій, прилеглих морських акваторій.

У мирний час ВПС також залучаються до проведення спільних з МВС операцій з виявлення і перехоплення морських транспортних засобів контрабандистів і перевізників нелегальної робочої сили в Європу, ведуть спостереження за діяльністю іноземних держав на континентальному шельфі Тунісу, беруть участь у ліквідації наслідків стихійних лих, організують контроль наземної обстановки під час поїздок президента Тунісу країною.

Туніські повітряні сили складаються з чотирьох родів авіації: винищувально-бомбардувальної, штурмової, транспортної і розвідувальної. Армійська авіація представлена вертольотами різного призначення.

Основу організаційної структури ВПС складають авіаційні бази і авіаційні ескадрильї. Залежно від оперативно-тактичного призначення авіаланок однієї ескадрильї вони можуть бути дислоковані на різних авіабазах та організаційно підпорядковані їх командирам.

Система базування

Основні авіабази: Бізерта/Сіді Ахмед, Бізерта/Ла-Каруба, Ель-Аюн, Гафса, Габес та Сфакс. Всі вони оснащені радіо- і світлосигнальним обладнанням для забезпечення польотів у складних метеоумовах вдень і вночі^[1].

Туніс-Карфаген

36°50′57″ пн. ш. 010°14′51″ сх. д. / 36.84917° пн. ш. 10.24750° сх. д. / 36.84917; 10.24750

12-а транспортна ескадрилья, L-410 Turbolet

Бізерта/Сіді-Ахмед

37°14′58″ пн. ш. 009°46′48″ сх. д. / 37.24944° пн. ш. 9.78000° сх. д. / 37.24944; 9.78000

11-а навчально-тренувальна ескадрилья, Aermacchi MB-326
15-а винищувальна ескадрилья, F-5 Tiger II
21-а транспортна ескадрилья, C-130 Hercules, G-222

Бізерта/Ла-Каруба

37°14′50″ пн. ш. 009°49′29″ сх. д. / 37.24722° пн. ш. 9.82472° сх. д. / 37.24722; 9.82472

31-а вертолітна ескадрилья Bell-205, UH-1 Iroquois
32-а вертолітна ескадрилья, Alouette II, Eurocopter AS350
33-а вертолітна ескадрилья
36-а вертолітна ескадрилья

Сфакс

34°42′55″ пн. ш. 010°41′47″ сх. д. / 34.71528° пн. ш. 10.69639° сх. д. / 34.71528; 10.69639

13-а легка ескадрилья літаків забезпечення і зв'язку, Marchetti SF.260
14-а легка ескадрилья літаків забезпечення і зв'язку, Marchetti SF.260

Гафса

34°25′04″ пн. ш. 008°48′45″ сх. д. / 34.41778° пн. ш. 8.81250° сх. д. / 34.41778; 8.81250

16-а навчально-тренувальна ескадрилья, L-59 Super Albatros

Літальні апарати на озброєнні

Тип літака	Країна виробник	Кількість в експлуатації^[2]
Northrop F-5E/F Tiger II+	США	12
Aero L-59 Super Albatros	Чехія	12^[3]
C-130B/H Hercules	США	7
Lockheed Martin C-130J Super Hercules	США	2^[4]
Let L-410 Turbolet	Чехія	4
Eurocopter AS350	Франція	6
Bell 205	США	20
Bell 412	США	3
HH-3E Jolly Green Giant	США	19
SA 316 Alouette III	Франція	8
SE 313 Alouette II	Франція	8
Bell UH-1 Iroquois	США	11
F-5F Tiger II	США	3
Aero L-39 Albatros	Чехія	9
Aermacchi MB-326	Італія	10
SIAI-Marchetti SF.260	Італія	18

Примітки

↑ Tunisian Air Force OrBat. Scramble. Архів оригіналу за 15 грудня 2010. Процитовано 5 серпня 2007. (англ.)
↑ World Air Forces 2014 (PDF). Surrey, United Kingdom: Flightglobal Insight. Процитовано 3 жовтня 2014. (англ.)
↑ L-59 Albatros from modeller`s view. (англ.)
↑ Lockheed Martin delivered second C-130J Super Hercules airlifter to the Republic of Tunisia. 12 грудня 2014. Архів оригіналу за 17 грудня 2014. Процитовано 1 квітня 2015. (англ.)