Перський бунт — повстання козаків Чорноморського козацького війська, що почалося на Кубані в червні 1797 року після повернення з походу проти перського війська 504 козаків із тисячного загону Антона Головатого.

У 1796 р. кошовому отаману Захарію Чепізі було наказано направити козацький полк на так звану Перську війну для завоювання Азербайджану. Як і раніше, на нову війну імператорський уряд першими кинув українців. У цей похід Антон Головатий вирушив на чолі флотилії і двох піших полків уже в чині кошового отамана і російського чину бригадира. У боях на Кавказі козаки участі не брали, їх, зазвичай, кидали на різного роду військові роботи. Зміна клімату, незвичні обставини життя та хвороби стали косити козацькі ряди. Під час доправлення полків і флотилії до Баку почалася епідемія чуми. Сотні козаків вмирали, чимало їх втекло до «царя грузинського». Антон Головатий під час походу захворів та помер 28 січня 1797 року.

Після смерті отамана Чепіги у січні 1797 р. Тимофій Котляревський, скориставшись відсутністю Головатого, як найстарший по чину з тих, кто залишився на Кубані, поїхав до Москви, та згодом був призначений новим військовим отаманом. Факт призначення спричинив обурення козаків.

Вимогами чорноморців були видача жалування, харчів, покарання старшини, яка зловживала владою, та грошова компенсація за важкий похід в розмірі 4—5 тис. рублів. На чолі повстання стали Федір Дикун, Йосип Шмалько та Микита Собакар.

Щойно призначений отаман Котляревський, відчуваючи загрозу своєму життю, викликав регулярні війська, а сам утік до Усть-Лабінської фортеці.

5-6 серпня 1797 р. козаки змінили вимоги, вимагаючи усунення військового уряду. На міському ринку Єкатеринодара відбулося зіткнення козаків і старшини. У наслідку сутичок козаки паралізували діяльність урядових структур та обрали нових курінних отаманів та керівників: Федора Дикуна — військовим осавулом, Йосипа Шмалька — військовим пушкарем, Микиту Собакаря — наглядачем Єкатеринодарського обмінного двору. Протягом 5—12 серпня повстанці фактично тримали у своїх руках владу в Єкатеринодарі, встановивши строгий порядок і нічне патрулювання.

9 серпня інспектору козацького військового полку Пузирєвському, що прибув до Єкатеринодара, вдалося ввести повстанців в оману, порадивши їм обрати 14 представників, які б вирушили до Петербургу з донесенням про козацькі вимоги.

12 серпня 1797 р. депутати від козаків виїхали до Петербурга, де їх було заарештовано та кинуто до Петропавловської фортеці.

У результаті суду, що відбувався у Петербурзі та Усть-Лабінській фортеці було винесено вирок — 163-х козаків повісити, а інших прогнати крізь стрій в 1 тис. солдатів (які мали шмагати їх прутами) від 8 до 10 разів.

Але 28 серпня 1800 р. Павло I припинив справу про бунт чорноморських козаків, наказавши Ф.Дикуна, М.Собакаря, Й.Шмалька і Ю.Полового відшмагати батогом і відправити на каторжні роботи до Сибіру, а інших засуджених «оставить без наказания свободными».

• Петренко Є. Д. Перський бунт 1797 [Архівовано 1 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 159. — ISBN 978-966-00-1142-7.