Припускається, що слово пацюк первісно означало «порося» і пізніше було перенесено на гризунів: у зв'язку з тим, що жирний пацюк схожий на порося[4].
Серед інших назв — криса, засвідчена у Грінченка[5] й ЕСУМі, не виключене російське походження слова в українській мові[6]. Нерідко пацюків називають щурами[7], проте в теріології назва «щур» стосується іншого роду гризунів — Arvicola[8][9], і таке застосування назви відмічено в Словнику української мови[7].
Фізичні характеристики
Довжина тулуба 8—30 см; залежно від виду хвіст може бути значно коротшим або значно довшим за тулуб; маса тіла зазвичай не перевищує 500 грамів.
Пацюки мають коричневе, сіре або чорне хутро, що вкриває їхні тіла, за винятком вух, хвоста і ніг. Їх слух чудовий, очі пристосовані для нічного способу життя.
Пацюки не мають потових залоз, а тому тепло передається переважно голими ділянками, такими як хвіст і вуха. Залежно від виду, самиці мають від двох до шести пар сосків. Зубна формула: I 1/1, C 0/0, P 0/0, M 3/3 = 16 зубів. Найбільш великими зубами є постійно зростальні різці. Пацюки постійно повинні гризти, щоб тримати різці в межах певної довжини. Зуби, у поєднанні з потужними м'язами щелеп, дають змогу їм жувати майже все, навіть на бетонних спорудах й свинцевих трубах були знайдені відмітини їхніх зубів.
Види
За останнім зведенням «Ссавці світу» (2005 рік) у складі роду визнають 66 видів. Більшість з них поширені в Південно-Східній Азії, Новій Гвінеї, Австралії, багатьох тихоокеанських островах. Трапляються переважно в лісах тропіків і субтропіків. Два види набули всесвітнього поширення, в місцях проживання людини, вони живуть, зокрема, і в Україні:
Вважають, що обидва види в Україні є інвазійними: пацюк чорний з'явився в античні часи (найдавніша знахідка в Україні — в Ольвії) у час розвитку морської торгівлі; пацюк сірий, або мандрівний, — у період між 1750 та 1850 роками. Поява пацюка сірого спровокувала скорочення ареалу і різкий спад чисельності пацюка чорного. На сьогодні пацюк чорний є одним із найпоширеніших видів світової фауни (нарівні з людиною і хатньою мишею). Часто він є джерелом заразних хвороб (наприклад, чуми, лептоспірозу).
У наукових дослідженнях часто використовують лабораторних пацюків (як правило, альбіносів). Часто лабораторних пацюків утримують як свійських тварин.
Пацюк малий (Rattus exulans) — третій за поширенням вид пацюків.
Наступна філогенія взята з Pagès, et al. (2010)[10]:
Колись була думка, що пацюки залишають корабель, який тоне, начебто маючи містичну силу передбачати катастрофу. Це не так. Пацюки живуть у глибоких і низьких тайниках судна і пацюкам першим стає відомо про воду, що надходить у корабель. Гризуни залишають затоплені місця, пронизливими криками тривоги попереджаючи інших пацюків. Тому вигляд орди пацюків, що снує по верхніх палубах корабля не має нічого спільного з екстрасенсорикою, але з розумінням того, що відбувається в цей момент[11].
У деяких регіонах України «пацюком» називають порося (пор. «паця»). Також переносно та зневажливо «пацюком» називають іноді товсту людину[12].
У пацюків, як і у людей, є певні ділянки тіла, що реагують на лоскіт. У відповідь на неї пацюки видають ультразвукові сміхоподібні вокалізації. Аналізуючи записи цих вокалізацій і роботу мозку пацюків за допомогою імплантованих у нього електродів, вчені визначили, які нейрони пов'язані з реакцією на лоскіт і сміх — вони виявилися розташовані в соматосенсорній корі[13]
Розмовне слово «пацан» («хлопчак») вважають спорідненим з «пацюк» (як у значенні «щур», так і в значенні «порося»). У російській це слово може бути запозиченням з української[4].
↑Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 193.
↑[1] [Архівовано 7 січня 2018 у Wayback Machine.] Загороднюк І., Харчук С. Називничі засади опису таксономічного різноманіття ссавців Європи // Науковий вісник НУБіП України. Серія: лісівництво та декоративне садівництво. — 2011. — Вип. 164, частина 3. — C. 124—135.
↑Загороднюк І., Покиньчереда В., Киселюк О., Довганич Я. Теріофауна Карпатського біосферного заповідника / За ред. І. Ємельянова. — К. : Інститут зоології НАНУ, 1997. — (Вестник зоологии. Додаток 5). Розділ — Ряд Зайцеподібні (Leporiformes).
↑Pagès, M.; Chaval, Y.; Herbreteau, V.; Waengsothorn, S.; Cosson, J. F.; Hugot, J. P.; ... & Michaux, J. Revisiting the taxonomy of the Rattini tribe: a phylogeny-based delimitation of species boundaries // BMC Evolutionary Biology. — 2010. — Вип. 10. — № 1. — С. 184. — ISSN1471-2148. — Bibcode:2010BMCEE..10..184P. — DOI:10.1186/1471-2148-10-184. — PMID20565819 .
↑Philip Seff, Nancy R. Seff. Our fascinating earth. — Contemporary Books, 1990. — 291 с. — ISBN 0809241854.(англ.)
↑Chang, M.; Zhang, C. (2023). A new Rattus species and its associated micromammals from the Pliocene Yangyi Formation in Baoshan, Western Yunnan, China. Journal of Vertebrate Paleontology. 43 (1): e2249063. doi:10.1080/02724634.2023.2249063.
