Парк (фр. parc від лат. parricus − «обгорожене місце»)^[1] — спеціальна обмежена природна або штучна територія, виділена переважно з метою рекреації, відпочинку^[1].

В побуті слова «парк» та «сад» далеко не розійшлися. Тому широко використовується словосполучення «садово-паркове мистецтво». Проте сад існує для постачання фруктів, тоді як парк може мати садову ділянку, а може не мати її.

Парк
Категорія-епонім	Q113367929?
Категорія для видів з цього об'єкта	d
Категорія краєвидів елемента	d
Парк у Вікісховищі

Слово парк є запозиченням із західноєвропейських мов; німецьке Park, французьке parc, англійське park походять від старолатинського parricus («обгороджене місце, парк»), яке зводиться до іберійського *parra («ґрати, решітка, шпалерник для квітів, підпірки для фруктових дерев)»^[2].

• Паркан
• Паркет

Перші парки у світі існували ще в Стародавні часи. Знамениті Висячі Сади Семіраміди можна вважати одним із перших парків. Крім того, достатньо в ранню епоху народилося паркове мистецтво в Китаї.

Одні з найперших парків були створені за наказом перських царів, які відводили великі території під мисливські угіддя, де прокладалися верхові стежки і будувалися притулки для мисливців, пізніше декоративні елементи стали невіддільною частиною цих парків.

Сади як явище прийшли в Європу з Близького Сходу і Азії. Саме там батьківщина абрикос, винограду, аличі, шовковиці, хурми. В Стародавній Греції плодові сади поступово витісняли святі гаї, але з'явилися парки біля значущих для суспільства місцях (сади Академії, де збирались філософи). Греки поширювали у своїх садах скульптури та малі архітектурні об'єкти — колонади, вівтарі для релігійних церемоній. Практика ставити скульптури в садах і парках була підхоплена в Європі в добу Відродження і перейшла далі в сади бароко і класицизму.

Перші відомі плани садів з пальмами та платанами біля басейну походять із Стародавнього Єгипту (збереглися на рельєфах).

Можливо, перші спроби регулярного планування садів теж походять звідти. І через арабів дійшли до арабської Іспанії, де виникла своя культура садівництва (сади Хенераліфе, сади Альгамбри). Після відвоювання земель арабської Іспанії цей тип садів поширився католицькою Іспанією і пішов у середньовічну Європу.

Своє поширення мали сади в католицьких монастирях, а потім при замках феодалів.

У другій половині XVI століття засновано найстаріший парк в Україні — Єзуїтський (тепер парк імені Івана Франка)^[3].

Перші парки в Європі з'явилися в добу Середньовіччя. Вони створювалися багатими феодалами для того, щоб виділити певну територію для полювання і залишити її недоторканою для інших феодалів чи простолюду.

Садово-паркове мистецтво бароко наслідувало багатий досвід майстрів італійського Відродження. Але ця спадковість була творчою, досвід зберігали та розвивали далі. Садівництво Італії приваблювало майстрів з різних країн, а творчий доробок поширився у Франції, Голландії, Англії. Італійські архітектори часто втручалися в планування садів і парків при садибах, а їх твори ставали взірцями стилю (сад у Фраскаті з каскадом вілли Альдобрандіні, арх. Джакомо делла Порта). З'явилися й фахівці, спеціалізовані лише на садово-парковому мистецтві (Андре Ленотр, Олександр Леблон тощо). В різних країнах Європи створюють видатні зразки садів бароко (Во ле Віконт у Франції, Хет Лоо в Голландії, Шенбрунн у Відні тощо).

Парки Києва

Загальна площа Києва становить 83,4 тис. га, площа зеленої зони — 16,2 тис. га, що становить 19,3% території міста. Крім зелених зон, значну площу столиці займають лісництва і непристосовані для відпочинку місця. Найзеленішим районом Києва є Голосіївський з показником 47,6%, за ним йдуть Оболонський (37,76%) і Дніпровський (31,02%) райони. Найнижчий показник у Святошинському районі - тут тільки 11,65% зелених зон.^[4]

• Пейзажний парк (англійський парк)
• Регулярний парк (французький парк, сад бароко)

також:

• Громадські парки
• Лісопарки
• Ботанічні сади і парки
  • Дендропарки
• Національні парки
• Парки розваг
• Парки скульптур

• Італійський парк (Підгірці)
• Замковий сад (Жовква)
• Сад монастиря капуцинів (Радивилів)
• Алупкинський парк
• Святоюрський парк (Сад собору святого Юра, Львів)
• Сад бароко Вишнівецького замку в межах бастіонів фортеці (відомий за планами 18 ст., перепланований на пейзажний парк)

• Версаль, Франція
• Центральний парк (Нью-Йорк)
• Гайд-парк (Лондон)
• Сади Бутчартів, Британська Колумбія
• Англійський сад (Мюнхен)
• Бельведер (Відень)
• Сансусі (Потсдам)
• Королівський парк квітів Кекенхоф, Ліссе (Нідерланди)
• Тюїльрі, Париж
• Парк Гуель, Барселона
• Тропічний пальмовий парк, Флорида

• Байк-парк
• Пам'ятки садово-паркового мистецтва
• Сад бароко
• Пейзажний парк
• Автомобільний парк

• Hans Sarkowicz Die Geschichte der Gärten und Parks. Insel Verlag, Frankfurt, 2001.
• Kerstin Walter Geschichte der Gartenkunst. Von der Renaissance bis zum Landschaftsgarten. Verlag DuMont, 2006.
• Albert Jost Gartenlust — Lustgarten. Verlag Schnell & Steiner, 2003.
• Ehrenfried Kluckert (Hrsg.) Gartenkunst in Europa. Könemann Verlag, 2005.
• Erik Orsenna Portrait eines glücklichen Menschen. Der Gärtner von Versailles. DTV, 2004.
• Всеобщая история архитектуры, т 2,М, 1963 (рос)
• Всеобщая история искусств, т 3,4, М, «Искусство», 1962 (рос)
• Горохов В. П. Лунц Л. Б. «Парки мира», М, Стройиздат, 1985 (рос)
• Вергунов А. П., Горохов В. А. «Русские сады и парки», М, «Наука», 1988 (рос)
• Брунов Н. «Рим. Архитектура эпохи бароко», М, 1937 (рос)
• Афмидентова В. В. «История садово-парковых стилей», М, «Архитектура», 2003 (рос)
• Каптерева Т.,Быков erm/14 Світлини парків Львова
• Park // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)

• Визначні сади і парки України та їх охорона / Липа О. Л. – К. : Вид-во Київського університету, 1960. – 175 с.
• Заповідне паркознавство: Навчальний посібник / С.Ю. Попович, О.М. Корінько, Ю.О. Клименко. – Тернопіль: Богдан, 2011. – 320 с. – ISBN 978-966-10-1402-1
• М. О. Медведєва. Парки міжнародні // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 2 — 812 с. - ISBN 966-316-045-4
• Паркознавство: навч. посіб. / С.І. Кузнецов, О.М. Багацька; Каб. Мін. України, НУБІП – К.: ЦП „Компринт”, 2011. – 156 с. – ISBN 978-966-306-160-2