Павлодарська ТЕЦ-1

Павлодарська ТЕЦ-1
РозташуванняКазахстан Казахстан
Введення в експлуатацію1964—1969 (перша черга), 1982 (турбіна 6)
Модернізаціяне пізніше середини 1980-х (перша модернізація турбін 1 та 2), 1989 та 1993 (друга модернізація турбін 1 та 2), 2003 (заміна турбіни 4), 2008 (заміна турбіни 5)
Вид паливавугілля
ВодозабірІртиш
Котельні агрегативсі парові, 2 Барнаульський котельний завод БКЗ-320-140-1 (котли 1 та 2), 2 Барнаульський котельний завод БКЗ-420-140-1 (котли 3 та 4), 2 Барнаульський котельний завод БКЗ-420-140-3 (котли 5 та 6), 2 Барнаульський котельний завод БКЗ-420-140-5 (котли 7 та 8)
Турбінивсі парові, 2 Ленінградський металічний завод ПТ-50-130/13 / ПТ-60-130/13 / ПТ-65/75-130/13 (турбіни 1 та 2, до / після першої модернізації / після другої модернізації), 2 Ленінградський металічний завод Р-50-130/13 (турбіни 3 та 4), 1 Ленінградський металічний завод Т-50-130 / Т-60/65-130 (турбіна 5, до / після заміни), 1 Ленінградський металічний завод ПТ-80/100-130/13 (турбіна 6)
Електрогенератори5 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-60-2 (турбогенератори 1—5), 1 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-120-2У-3 (турбогенератор 6)
Встановлена електрична
потужність		350
Встановлена теплова
потужність		1182 Гкал/год
Річне виробництво електроенергії,
млн кВт·год		2093 (1986)
Материнська компанія«Алюміній Казахстану»,
ідентифікатори і посилання

52°15′0″ пн. ш. 77°3′43″ сх. д. / 52.25000° пн. ш. 77.06194° сх. д. / 52.25000; 77.06194

Павлода́рська ТЕЦ-1 — теплова електростанція на північному сході Казахстану. Належить до комплексу Павлодарського алюмінієвого заводу.

У 1964—1969 роках на майданчику станції ввели в дію чотири п'ять парових котлів виробництва Барнаульського котельного заводу — два типу БКЗ-320-140-1 продуктивністю по 320 тонн пари на годину (котли 1 та 2) та два типу БКЗ-420-140-1 продуктивністю по 420 тонн пари на годину (котли 3 та 4) і один типу БКЗ-420-140-3 продуктивністю 420 тонн пари на годину (котел 5). Вони живили п'ять парових турбін від Ленінградського металічного заводу потужністю по 50 МВТ — дві типу ПТ-50-130/13 (стали до ладу в 1964, станційні номери 1 та 2), дві типу Р-50-130/13 (введені у 1965 та 1967, номери 3 та 4) і одна типу Т-50-130 (1969, номер 5).

Згодом котельне господарство підсилили ще трьома котлами виробництва Барнаульського котельного заводу продуктивністю по 420 тонн пари на годину — одним типу БКЗ-320-140-3 (1975) та двома типу БКЗ-420-140-5 (1983 та 1989). При цьому в 1982-му встановили одну турбіну Ленінградського металічного заводу типу ПТ-80/100-130/13 потужністю 80 МВт (номер 6).

Не пізніше середини 1980-х турбіни № 1 та № 2 були модернізовані до рівня ПТ-60-130/13 зі збільшенням потужності до 60 МВт, а у 1989 та 1993 роках їх повторно модернізували до рівня ПТ-65/75-130/13.

У 2003-му турбіну № 4 замінили на нову такого ж типу, а у 2008-му турбіну № 5 замінили турбіною типу Т-60/65-130. Крім того, з 2004 по 2007 роки провели модернізацію всіх котлів зі збільшенням їх продуктивності — до 400 тонн пари на годину (котли 1 та 2) або 460 тонн пари на годину (котли 3—8).

Як паливо ТЕЦ споживає вугілля.

Для видалення продуктів згоряння звели три димарі — два висотою по 150 метрів та один заввишки 240 метрів.

Вода для охолодження надходить з Іртишу.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 110 кВ та 36 кВ.[1][2][3][4]

Примітки

  1. ↑ Павлодарская энергосистема | Энергетика Северного и Центрального Казахстана. электрические сети (ru-RU) . Процитовано 15 січня 2024.
  2. ↑ stanovlenie_i_razvitie_energetiki (PDF).
  3. ↑ ЭНЕРГЕТИКА КАЗАХСТАНА Движение к рынку Алматы 1998 г. (PDF).
  4. ↑ ТЭЦ-1 в полном объеме реализовывает проекты инвестпрограммы. www.erg.kz (англ.). Архів оригіналу за 15 січня 2024. Процитовано 15 січня 2024.