Оксана Трохимівна Павленко
Народження	23 квітня 1896(1896-04-23)  Валява, Валявська волость, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Смерть	21 квітня 1991(1991-04-21) (94 роки)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	художниця
Вчитель	Красицький Фотій Степанович і Бойчук Михайло Львович
Сайт	csamm.archives.gov.ua

Оксана Трохимівна Павленко (12 лютого 1895, Валява — 21 квітня 1991, Москва) — українська художниця. Майстриня монументального та станкового живопису, художньої кераміки, рисунку. Досконало володіла техніками фрески, створювала жіночі портрети, монументальні розписи, а також українську ікону. Майстриня — авангардистка.

Народилась 12 лютого 1895 році в селі Валяві (нині Городищенської міської громади Черкаської області)^[1] у родині селянина Трохима Павленка, який працював «счетчиком» при панській економії у селі Свинарка. У 1914 році закінчила гімназію для дівчат у Черкасах. Протягом 1914–1917 років навчалася в Київському художньому училищі у Фотія Красицького, де тісно спілкувалася з А. Г. Петрицьким, Єлевою Костянтином та Падалкою Іваном.^[2].

У 1922 році закінчила Академію мистецтв. Учениця професора М. Бойчука.

Вона єдина з плеяди «бойчукістів» (школи українського монументалізму), кому вдалося пережити «сталіномор». Майже всі вони були репресовані, а їхні роботи знищені, попри ідеологічну підтримку Радянської влади. Коли почалося переслідування бойчукістів, у 1929 році Оксана Павленко отримала запит на викладацьку роботу в Москві. Це її й врятувало, вона залишилася єдиною не репресованою з усіх учнів і учениць Бойчука. Павленко зберегла і передала до музеїв заборонені радянською владою роботи своїх друзів-бойчукістів, які їй вдалося врятувати^[3].

З 1925 року Оксана Павленко була членом «Асоціації революційного мистецтва України». Разом з Белою Уітцем керувала експериментальною майстернею фрески на будівництві Палацу Рад у Москві (1940–1949)^[4].

З 1929 року постійно мешкала в Москві де впроваджувала практики українських монументалістів.

Залишила спогади «Промовте — життя моє — і стримайте сльози».

…Якби в людину не було закладено здатності до удосконалення, надії на краще – краще в ній самій. То який був би сенс в Існуванні людини? Подумайте, навіщо було б тоді народжуватися людині, а людству існувати?. За себе поручуся: без мистецтва я й дня прожити б не змогла… Працювати щодня, щогодини. Працювати, як чорний віл, тоді, може, і вийде щось. Не інакше… Оксана Павленко[5].

Померла художниця 21 квітня в 1991 році у Москві.

Мисткиня займалася викладацькою діяльністю в:

• Межигірському художньо-керамічному технікумі протягом 1922–1927 рр., директором якого на той час був В. Седляр^[5]
• У лютому 1929 року О.Павленко отримала офіційне запрошення на викладацьку роботу у ВХУТЕІНі;
• Інституті силікатів у Москві (1929–1931);
• Московському Поліграфічному інституті (1931–1933);
• Вела заняття з фрескового живопису в Московському вищому художньо-промисловому училищі (1950–1951).

У 1919 році студентку першокурсницю Оксану Павленко, разом з І. Падалкою та В. Седлярем, професор М. Бойчук запросив до участі в розписах Луцьких казарм у Києві. Також вона брала участь в експериментальних розписах на стінах аудиторій Інституту пластичних мистецтв (які знищено 1934 року після реорганізації інституту)^[6].

Художниця разом з угорським художником Белою Уітцем виїхали у Фрунзе (Киргизія), де разом займалися розписами урядових будівель. Оксана Павленко розробила ескізи та стала авторкою проєкту герба Киргизької РСР.

У 1919 році брала участь в художньо-монументальному оформленні Київського оперного театру до Першого всеукраїнського з'їзду волвиконкомів, а у 1921 році театру у Харкові до 5-го Всеукраїнського з'їзду Рад, в роботі над ескізами оформлення Палацу уряду в місті Фрунзе (1936—1938), розписах на ВДНГ СРСР (1938—1940, 1951—1954).

У 1933—1935 роках художниця в Україні перебувала наїздами, брала участь у розписах Червонозаводського театру в Харкові, де створила тричастинну композицію «Фізкультура і спорт».

Я заготовила ескізи... — і поступово, їздячи з Москви, восени 1934 року закінчила свою фреску, — згадувала О.Павленко, — А будинок був ще не готовий, вікна не вставлені.., було дуже холодно і вогко, протяги дикі.., а ще й темно. Лампочка на тисячу ват, — от я очі свої там і лишила...[6].

Продовж 1936—1938 років вона створила низку фресок в Урядовому палаці у Фрунзе та на Всесоюзних сільськогосподарських виставках у Москві (1938—1940, 1951—1954).

У Черкаському художньому музеї зберігається біля сотні її робіт.

У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігається особовий фонд О. Т. Павленко (№ 356), який налічує 424 одиниць зберігання архівних документів за 1900—1991 рр.

• «Марійка» (1920);
• «Жниця» (1920);
• «Тіпає Коноплі» (1920);
• «Дівчина з яблуками» (початок 1920- х рр.);
• «Вулична перекупка» (початок 1920- х рр.);
• «Мітинг у селі Нові Петрівці. Зарисовки з натури»(1922);
• «Ескіз керамічного посуду» (1920-ті роки);
• «Пишуть гасло» (початок 1930- х рр.);
• «У хаті» (1920-ті рр.);
• «Під яблунею» (1920-ті рр.);
• «Делегатки» (1920-ті рр.);
• «Комсомолка» (1927);
• «Збори делегаток» (1933);
• «Хай живе 8 березня!» (1930–1931 рр.);
• «На березі»(1950-ті роки);

• «Ліплять пиріжки» (1918);
• «Дівчина з Деренківців» (1920);
• «Петрівчанська мадонна» (1922);
• «Дівчина з відром» (1923);
• «Автопортрет» (1925);
• «Марійка» (1928).

У даних роботах О.Павленко дотримується принципів українського монументалізму. У центрі уваги художниці — сільська жінка, сповнена щирості й тепла^[7].

Малюнки^[1]:

• «В консультації» (1928);
• «Відпочинок на маневрах» (1928);
• «Селянка з дитиною»;
• «Ескіз керамічного посуду». (1920-ті роки)

• «Фізкультура і спорт в СРСР»
• Фреска «Війна» (1944);
• Фреска «Мир» (1949).

Твори повоєнних років

• «Ляся. Портрет художниці» (1943);
• «Автопортрет» (1968).

Портрети^[8]:

• «Майстер-кераміст Межигір'я»(1924);
• «Задумався»(1930);
• «За читанням. Скульптор Жозефіна Діндо» (1928);
• «Чоловічий портет» (1929);
• «Н. В. Яворська» (1930);
• «Бела Уітц» (1930-ті роки);
• «М. Кашихін з книжками» (1927);
• «Манасчі-співець киргизького народного епосу про Манаса» (1936).
• Виставкова діяльність

З 1921 року Оксана Павленко брала участь в академічних, республіканських, всесоюзних та закордонних виставках.

У 1991–1992 роках, вже після смерті художниці, в Києві та Львові відбулася перша персональна виставка творів Оксани Павленко.

• Ковальчук О. Михаил Бойчук и его школа // «Великие художники» Eaglemoss International Ltd. — 2005.
• Кашуба-Вольвач О., Сторчай О. Майстерня монументального живопису М.Бойчука у першоджерелах. Спогади Оксани Павленко і Василя Седляра//Образотворче мистецтво — 2008. — № 4. — С. 40-42; 2009. — № 2. — С. 24-29; 2009. — № 3. — С. 132 −135.
• Лебедева В. Оксана Павленко. Москва, Советский художник, 1986.
• Оксана Павленко. Образи часу. Каталог виставки творів. Київ, 1988.
• Оксана Павленко «Промовте життя моє- і стримайте сльози…»// Наука і культура: Україна: Щорічник/Гол. К..: Т-во «Знання», Вип.21.-1987- С.360-384.

• who-is-who.com.ua^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• hohlopedia.org.ua [Архівовано 28 березня 2015 у Wayback Machine.]
• Прес-центр^{[недоступне посилання з квітня 2019]}