Народився в Сантьяго, Чилі, в сім'ї професора права (а згодом сенатора від Союзу незалежних демократів) Ернана Ларраїна та Магдалени Матте, колишньої міністерки житлового будівництва та урбаністики в роки президентства Себастьяна Піньєри[6].
Вивчав аудіовізуальну комунікацію в Університеті мистецтв, наук і комунікації в Сантьяго[7].
Кар'єра
Початок кар'єри
2003 року разом зі своїм братом Хуаном де Діосом заснував продюсерську компанію Fábula, через яку розвиває свої кінематографічні та рекламні проєкти та підтримує роботу нових міжнародних режисерів[8].
Перший повнометражний фільм «Фуга» зняв 2005 року. Стрічка вийшла у прокат у березні 2006 року й отримала міжнародне визнання, зокрема кілька призів на міжнародних кінофестивалях як-от Картахенському та Малазькому[9][10]. 2008 року випустив свій другий повнометражний фільм «Тоні Манеро» про одержимого персонажем Джона Траволти з «Лихоманки суботнього вечора». Прем'єра відбулася на Каннському кінофестивалі 2008 року, де брав участь у «Двотижневику режисерів»[11]. Його наступний фільм «Після смерті» 2010 року розповідає про помічника коронера під час перевороту 1973 року, внаслідок якого до влади прийшов Піночет. Прем'єра відбулася на 67-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, де змагався за «Золотого лева» в офіційній конкурсній частині[12].
2010-ті роки
2011 року зняв телесеріал «Втікачі», який став першим серіалом, виробленим у Чилі HBO Latin America[13]. Серіал номінували як найкращий драматичний серіал на 42-й міжнародній премії Еммі[14].
2012 року вийшов фільм «Ні», у якому Ґаель Ґарсіа Берналь зіграв керівника рекламної компанії, який проводить кампанію «Ні» під час плебісциту 1988 року щодо продовження повноважень Августо Піночета. Прем'єра відбулася в секції «Двотижневика режисерів» на Каннському кінофестивалі 2012 року[15][16], де Ларраїн отримав нагороду за найкращу режисуру[17]. Також був номінований як найкращий фільм іноземною мовою на 85-й церемонії вручення премії «Оскар», ставши першою чилійською роботою в цій категорії[18]. Разом з «Тоні Манеро» та «Після смерті», «Ні» вважається частиною «ненавмисної трилогії» Ларраїна, оскільки сюжети зосереджені навколо історій, дія яких відбувається під час диктатури Августо Піночета[19]. Ларраїн сказав: «У Чилі праві, як частина уряду Піночета, несуть пряму відповідальність за те, що сталося з культурою в ті роки, не лише через її знищення чи обмеження її поширення, але й через переслідування письменників і художників». Він заявив: «Чилі майже двадцять років виявилася не в змозі виразити себе художньо», а також відчув, що «праві в усьому світі не дуже цікавляться культурою, і це свідчить про їхнє невігластво, оскільки комусь важко отримати від чогось максимальну користь або отримати від цього задоволення, якщо ти цього не розумієш»[20].
2013 року був членом журі офіційного конкурсу на 70-му Венеційському міжнародному кінофестивалі[21]. 24 березня 2014 року «The Wrap» повідомила, що Ларраїн веде переговори щодо знімання нової версії «Обличчя зі шрамом» для Universal Studios, а Пол Аттанасіо написав сценарій. Дія нового фільму відбуваються в сучасному Лос-Анджелесі та розгортаються навколо мексиканського іммігранта, який досягає успіху в кримінальному світі[22]. Однак Ларраїн покинув проєкт[23].
2020 року брав участь в серіалі-антології «Homemade», який вийшов на Netflix і складається з кількох короткометражних фільмів-історій під час пандемії COVID-19, знятих різними режисерами світу, як-от Ладж Лі, Себастьян Леліо та Рейчел Моррісон. Ларраїн зняв короткометражний фільм «Останній дзвінок», у якому знялися чилійські актори Хайме Ваделл, Мерседес Моран, Дельфіна Гусман і Кока Гуацціні[33].
2021 року вийшов його другий англомовний фільм «Спенсер», біографічна драма про принцесу Діану з Крістен Стюарт у головній ролі[34]. Прем'єра відбулася на 78-му Венеційському кінофестивалі й отримала схвальні відгуки критиків[35], а робота Стюарт була схвалена критиками та була номінована на «Золотий глобус»[36], «Вибір критиків»[37] й «Оскар»[38] за найкращу жіночу роль, окрім отримання кількох інших схвальних відгуків від низки регіональних критиків.
2023 року став режисером стрічки «Граф», прем'єра якої відбулася на 80-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, і продюсував чилійський документальний фільм Маїте Альберді «Вічна пам'ять», який відібрали на конкурс документального кіно для участі на кінофестивалі «Санденс» 2023 року[39]. Ларраїн отримав номінацію на премію «Оскар» за найкращий документальний фільм як продюсер.
У 2008—2014 роках був одружений з чилійською акторкою Антонією Сехерс. У них двоє спільних дітей, Хуана Ларраїн Сехерс і Паскуаль Ларраїн Сехерс[41]. На виборах у Чилі 2013 року підтримав лівоцентристську кандидатку Мішель Бачелет, попри те, що його батьки — члени консервативної правої партії «Незалежний демократичний союз»[42].
_(cropped).jpg)
