Озеро Щастя

Озеро Щастя
лат. Lacus Felicitatis
Озеро Щастя. Праворуч угорі — Озеро Ненависті. Мозаїка знімків «Клементини».
Координати центра
18°30′ пн. ш. 5°24′ сх. д. / 18.5° пн. ш. 5.4° сх. д. / 18.5; 5.4
Розмір
100 км
Епонім
щастя
Назву затверджено1976
Озеро Щастя. Карта розташування: Місяць, видимий бік
Озеро Щастя

 Озеро Щастя на Вікісховищі
Іна. Маленький кратер ліворуч угорі — Даґ, унизу — Осама; найбільший пагорб у правій частині Іни — гора Агнес. Ширина знімку — 3,5 км
Карта Озера Щастя та околиць

Озеро Щастя (лат. Lacus Felicitatis) — маленька морська ділянка на видимому боці Місяця, в межах «Землі Снігів» — трикутної області між морями Ясності, Парів та Дощів. Розмір — близько 100 км. Назва цього озера з'явилася на карті[1], виданій 1974 року Військовим картографічним агентством США для НАСА, і 1976 року була затверджена Міжнародним астрономічним союзом[2][3].

Розташування й суміжні об'єкти

Координати центру Озера Щастя — 18°30′ пн. ш. 5°24′ сх. д. / 18.5° пн. ш. 5.4° сх. д. / 18.5; 5.4[2]. На північному сході воно межує з Озером Ненависті. На південному сході від Озера Щастя лежить Озеро Смутку, на півдні — Море Парів, а на заході — Затока Вірності.

У 70–80 кілометрах на північний схід від Озера Щастя простягнулися Гемські гори (кільцевий хребет басейну Моря Ясності), а в 100 кілометрах на північний захід — Апенніни (аналогічний хребет басейну Моря Дощів). На півдні від Озера Щастя (на його межі з Морем Пари) розташований 8-кілометровий кратер Янгель, а біля північно-східного берега озера — 6-кілометровий кратер Конон A.

Опис

Озеро Щастя має форму бумеранга, кінці якого спрямовані на північний захід і на схід. Його розмір — близько 100 км, а разом із нечітким північно-західним кінцем — до 140 км. Поверхня озера лежить на 0,3–1,1 км нижче за місячний рівень відліку висот[4].

Східна третина озера — це сильно зруйнований та залитий лавою 50-кілометровий кратер Манілій E[5]. Центральна третина лежить на плато (горсті) шириною близько 30 км і висотою 200–600 м[6][7], що тягнеться з півночі на південь і виходить за межі озера. На цьому плато є округле підняття висотою 300 м і діаметром 17 км — ймовірно, давній вулкан[7]. На верхівці цього підняття знаходиться об'єкт дуже незвичного вигляду і загадкового походження — западина шириною 3×2 км і глибиною близько 30 м, всіяна амебоподібними пагорбами. Вона отримала назву Іна[8][7]. Це найбільший із кількох десятків подібних об'єктів на Місяці; схожі западини відомі також на Меркурії[9]. Разом з Іною імена отримали два звичайні кратери поблизу (Даґ та Осама) та один пагорб усередині неї (гора Агнес)[10]. Інших найменованих деталей в Озері Щастя станом на 2015 рік нема[5].

Кратер Координати Діаметр Джерело назви
Даґ (Dag) 18°43′ пн. ш. 5°16′ сх. д. / 18.71° пн. ш. 5.26° сх. д. / 18.71; 5.26 (Даґ) 0,4 км Скандинавське чоловіче ім'я
Іна (Ina) 18°40′ пн. ш. 5°18′ сх. д. / 18.66° пн. ш. 5.30° сх. д. / 18.66; 5.30 (Іна) 3 км Латинське жіноче ім'я
Осама (Osama) 18°37′ пн. ш. 5°16′ сх. д. / 18.61° пн. ш. 5.27° сх. д. / 18.61; 5.27 (Осама) 0,4 км Арабське чоловіче ім'я

Примітки

  1. ↑ Sheet LTO-41C4: Yangel' // NASA Lunar Topographic Orthophotomap (based on Apollo 15 and 17 photos). Scale 1:250,000. — ed. 2. — Prepared and published by the Defence Mapping Agency Topographic Center, Washington, D.C, October 1974.
  2. ↑ а б Lacus Felicitatis. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 20 листопада 2014. Процитовано 20 листопада 2014.
  3. ↑ [1] / E. Müller & A. Jappel. — D. Reidel Publishing Company, 1977. — P. 341. — ISBN 90-277-0836-3. Архівовано з джерела 11 березня 2015
  4. ↑ За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS
  5. ↑ а б Наведено за довідником МАС
  6. ↑ Strain, P. L.; El-Baz, F. (1980). The geology and morphology of Ina. Proceedings of 11th Lunar and Planetary Science Conference, Houston, TX, March 17-21, 1980. 3: 2437—2446. Bibcode:1980LPSC...11.2437S.
  7. ↑ а б в Garry, W. B.; Robinson, M. S.; Zimbelman, J. R.; Bleacher, J. E.; Hawke, B. R.; Crumpler, L. S.; Braden, S. E.; Sato, H. (November 2012). The origin of Ina: Evidence for inflated lava flows on the Moon (PDF). Journal of Geophysical Research. 117: E00H31. Bibcode:2012JGRE..117.0H31G. doi:10.1029/2011JE003981. Архів оригіналу (PDF) за 4 листопада 2014. Процитовано 20 листопада 2014. (міні-версія, Bibcode: 2011LPI....42.2605G, карта)
  8. ↑ Chan, N. W.; Vaughan, W. M.; Head, J. W. (March 2014). Lunar Ina-Like Features: Maps and Morphometry (PDF). 45th Lunar and Planetary Science Conference, held 17-21 March, 2014 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1777, p.1001. Bibcode:2014LPI....45.1001C. (poster)
  9. ↑ Stooke, P. J. (March 2012). Lunar Meniscus Hollows (PDF). 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1011. Bibcode:2012LPI....43.1011S.
  10. ↑ Sheet 41C3S1(10) Ina // NASA lunar topophotomap (based on Apollo 15 photos). Scale 1:10,000. — ed. 1. — Prepared and published by the Defence Mapping Agency Topographic Center, Washington, D.C, 1974.

Посилання