Викладач по малюнку Костянтин Єлева (сидить у центрі) з студентами Київського художнього інституту. Вадим Одайник стоїть другий зліва. Зоя Одайник-Самойленко внизу.
Фраза Вадима Одайника: «Зоя — моє перше кохання, а Карпати — друге» стала «крилатою». Кожна весна і осінь серед закарпатської природи дарувала художнику матеріал, який потім, у київській майстерні, перевтілювався в пейзажі: «Зима в Карпатах», «Синій Псел», «Дощ у Карпатах», «На лузі», «Косовиця», «Свято в горах», «Місток. Карпати», «Дорога на Косів», «Чорна Тиса», і великої кількості варіацій під загальною назвою «Карпати».
Деяку внутрішню близькість до імпресіонізму можна помітити вже в його пейзажах і натюрмортах 60-х років, і все ж таки справжній розквіт настав у жанрових картинах наступного десятиліття: в «Карпатських музиках», «Сільському ярмарку», «Весіллі». У закарпатських пейзажах: «Осінь», «Синій Псел», і написаному під час відпочинку в селищі Вилкове весняному пейзажі «Весна у Вилкові» (ця робота представлена в «The Chambers Gallery» Англія). Яскраві та відкриті, акцентовано «відкриті» кольори, стають головною домінантою творів митця.[2]
Чимало картин Вадима Одайника присвячено праці радянських трудівників. Як зауважує Ігор Шаров, «На будівництві Київської ГЕС-2» — композиція побудована на великих ритмічних співвідношеннях. Захоплення великим будівництвом видно у творах 60-х років: «Бригада», «Монтажники», «Будівельники». Художник монументалізує образи, надає їм героїчного звучання.
«Гіталовці» — художнє полотно присвячене хліборобській темі. На передньому плані — двічі Герой Соціалістичної Праці Гіталов із Кіровоградщини. Поряд — хлопці-механізатори, трохи осторонь — двоє старших. Удалині видніється комбайн.
Роботи художника зберігаються в більш ніж 100 музеях, а також у краєзнавчих галереях та приватних колекціях.
