PROFILPELAJAR.COM

Німецька робітнича партія

нім. *Deutsche Arbeiterpartei*
Німецька робітнича партія; ; нім. Deutsche Arbeiterpartei
Країна	Веймарська республіка
Голова партії	Карл Гаррер і Антон Дрекслер
Засновник	Карл Гаррер, Антон Дрекслер, Dietrich Eckartd і Gottfried Federd
Дата заснування	5 січня 1919
Дата розпуску	24 лютого 1920
Штаб-квартира	Мюнхен, Німецький Райх
Ідеологія	німецький націоналізм, націоналізм і антикомунізм

Німецька робоча партія (нім. Deutsche Arbeiterpartei, DAP) — партія-попередник Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії (NSDAP).

Витоки

DAP була утворена 5 січня 1919 у пивній Штернекерброй в результаті злиття «Політичного робітничого союзу», створеного раніше Карлом Харрером, і «Комітету Незалежних робітників» (створений раніше Антоном Дрекслером). Головою DAP був обраний Карл Харрер. І Дрекслер, і Харрер були членами окультного «Товариства Туле». На політичні переконання членів партії сильно вплинув наставник Дрекслера — доктор Пауль Тафель, директор компанії MAN, який також був членом «Товариства Туле» і, крім того, був лідером Пангерманского союзу. Основною ідеєю Тафеля було створення націоналістичної партії, що спиралася на робітників, на відміну від подібних партій середнього класу. В момент свого утворення партія складалася приблизно з сорока членів^[1].

Членство Гітлера

12 вересня 1919 року Адольф Гітлер, в той час капрал 1-го резервного батальйону 2-го Баварського піхотного полку, був направлений в якості таємного інформатора рейхсверу на збори DAP, що проходили в пивній залі Штернекерброй^[2] На зборах Гітлер вступив у запеклу полеміку з одним із присутніх. Дрекслер був настільки вражений ораторськими здібностями Гітлера, що тут-таки запропонував йому вступити в партію. Після деяких роздумів Гітлер вирішив прийняти пропозицію. Наприкінці вересня 1919, звільнившись з армії, він став членом DAP.^{[Прим. 1]}

Свою першу промову в якості члена партії Гітлер виголосив 16 жовтня 1919 у пивному залі Хофбройкеллер. Після цього він став швидко просуватися по партійній драбині і незабаром став одним з керівників DAP.

Через деякий час почалися конфлікти Гітлера з Харрером: коли Гітлер вирішив провести широкомасштабний мітинг на початку 1920 року, Харрер виступив проти цього. Також Харрер виступав проти пропагованого Гітлером антисемітизму, вважаючи що це може відштовхнути робітників. У результаті Харрер залишив посаду голови партії; новим головою став Дрекслер (24 лютого 1920 року)^{[Прим. 2]}.

Від DAP до NSDAP

24 лютого 1920 р. за пропозицією Гітлера партія була перейменована в NSDAP (нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei — націонал-соціалістична німецька робітнича партія). Назва була запозичена у іншої партії того часу — австрійської націонал-соціалістичної партії^{[Прим. 3]}. Спочатку Гітлер хотів назвати партію — «Партія соціалістів-революціонерів», але Рудольф Юнг^[en] (нім. Rudolf Jung) переконав його прийняти назву NSDAP^[3].

Відомі члени партії

Карл Харрер — один із засновників і 1-й Голова партії
Антон Дрекслер — один із засновників і 2-й Голова партії
Адольф Гітлер
Ернст Рем
Альфред Розенберг
Готфрід Федер
Ганс Франк
Дитріх Еккарт

Примітки

↑ На момент вступления Гитлера в ряды DAP, последняя не имела формальных удостоверений о членстве. Первый список членов партии был составлен только в январе 1920. Список был составлен по алфавиту, и Гитлер занимал в нём место № 555. На самом деле его номер был 55-м, но для создания иллюзии численности список был начат с № 501. В своей автобиографической книге «Моя борьба» Гитлер утверждал, что его номер был 7-м, что указывало бы на его принадлежность к руководству партии. Позднее членская карточка Гитлера была подделана в соответствии с этим утверждением.
↑ К этому времени DAP была переименована в NSDAP.
↑ Формально DAP была расформирована и создана новая партия с тем же составом членов.

Джерела

↑ Hitler: a study in Tyranny by Alan Bullock
↑ Sterneckerbräu, München. Historisches Lexikon Bayerns. Архів оригіналу за 17 грудня 2012. Процитовано 18 жовтня 2012.
↑ Konrad Heiden, «Les débuts du national-socialisme», Revue d’Allemagne, VII, No. 71 (Sept. 15, 1933), p. 821