Володимир Миколайович Ніколаєв
Володимир Ніколаєв
Народження	19 лютого (3 березня) 1847 Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Смерть	11 (24) листопада 1911[1] (64 роки) Київ, Київська губернія, Російська імперія[1]
Поховання	Аскольдова могила[1]
Релігія	православного віросповідання
Країна (підданство)	Російська імперія
Навчання	Імператорська академія мистецтв
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Київ
Архітектурний стиль	візантійський, «російський»
Найважливіші споруди	Будівля Купецького зібрання (нині — Національна філармонія України), Трапезна церква Києво-Печерської лаври, Пам'ятник Богдану Хмельницькому, Вознесенська церква на Байковому кладовищі у Києві, Національний музей «Київська картинна галерея», будівля комітетів Верховної Ради України, лікарня Охматдит у Києві, театр Бергоньє (нині театр імені Лесі Українки) Миколаївський собор у Покровському монастирі
Автограф
Ніколаєв Володимир Миколайович у Вікісховищі

Володи́мир Микола́йович Нікола́єв (19 лютого (3 березня) 1847, Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія — 11 (24) листопада 1911, Київ, Київська губернія, Російська імперія) — український архітектор російського походження, педагог, громадський діяч. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Батько архітектора Іполита Ніколаєва.

Народився у Царському Селі під Санкт-Петербургом. У 1871 закінчив Імператорську академію мистецтв у Санкт-Петербурзі. Починаючи з травня 1872 жив і працював у Києві. Був київським міським (1873—1887) та єпархіальним (1875—1898) архітектором, архітектором Києво-Печерської лаври (1893—1899).

За майже 40-річне життя у Києві за його планами та проектами було побудовано 27 громадських будівель, 18 церков, численні притулки, навчальні заклади, промислові підприємства.

Також у доробку архітектора — 4 пам'ятники (Богдану Хмельницькому, Миколі І і Михайлу Глінці, а також пам'ятний знак Дрентельну).

Зокрема серед його робіт, такі цікаві архітектурні споруди, як будинок Купецького зібрання з чудовою концертною залою (збудований 1882 року; нині тут знаходиться Національна філармонія України), будинок міського Кредитового товариства на Інститутській (збудований 1894 року; не зберігся), корпуси Єврейської лікарні (збудовано у 1884—1896 роках; нині є частиною Київської обласної лікарні), корпуси лікарні для чорноробів (збудовано у 1892—1894 роках; зараз — Інститут охорони материнства та дитинства («Охматдит»), комплекс Дегтерьовської богадільні (збудований у 1900—1902 роках), а також Трапезна церква в Печерській лаврі (збудована у 1893—1895 роках).

Ніколаєв вважається характерним представником архітектури доби еклектики. Найбільшу художню цінність у його творчості являють храми (яких він звів у Києві та Київській єпархії понад 80) та приватні особняки.

У 1876—1896 роках Ніколаєв керував спорудженням Володимирського собору, у 1898—1901 роках — Оперного театру. Брав участь у спорудженні Політехнічного інституту, масштабних роботах по реставрації Софійського, Успенського, Михайлівського соборів та Андріївської церкви.

Незважаючи на таке бурхливе творче життя, Ніколаєв встигав ще серйозно займатися громадськими справами. Починаючи з 1880 року до самої смерті незмінно обирався гласним Міської думи, у 1887—1889 роках — член міської управи. Очолював Київське літературно-артистичне товариство (саме під його керівництвом Товариство стало дієвим осередком української інтелігенції та культури), був першим головою архітектурного відділу Київського відділення Російського технічного товариства, директором київського відділення Російського музичного товариства, одним із засновників та директором Київського художнього училища (1901—1911).

Ніколаєв — автор кількох публікацій з питань архітектури, реставрації, архітектурного законодавства.

Мав кількох синів, один з яких, Іполит, був київським міським архітектором у 1892—1917 роках, а інший, Леонід, став видатним піаністом і педагогом.

З 1906 р. проживав за адресою Велика Підвальна 21/20^[2].

Скоропостижно помер 11 (24) листопада 1911 року в Києві та був похований на Аскольдовій могилі у Києві (надгробок не зберігся).

• Пивоварний завод Київського товариства пивоваріння на Кирилівській вул., 47 (1872),
• Муровані корпуси Олександрівської міської лікарні на Шовковичній вул., 39 (1873—1874),
• Перебудова будинку Густава Ейсмана для реального училища на Великій Житомирській вул., 2 (1873),
• Цирк Бергоньє на Фундуклеївській вул. (тепер вул. Богдана Хмельницького) (1875, згодом перебудований),
• Перебудова колишньої міської думи для Третьої гімназії на Контрактовій площі (1878, доопрацювання проектів Олександра Шіле і Віктора Прохорова),
• Купецьке зібрання з концертною залою на Царській площі (1881—1882),
• Маріїнський дитячий притулок / тепер Інститут психології на Паньківській вул., 2 (1881—1889),
• Нічліжний притулок Федора Терещенка / зараз телефонна станція на вул. Нижній Вал, 49 (1881),
• Друге жіноче училище духовного відомства на Десятинній вул., 4-6 (1883—1886, перша черга будівництва),
• Нічліжний притулок Ніколи Терещенка на Басейній вул., 16 (1884, не зберігся),
• Корпуси Єврейської лікарні на Багговутівській вул., 1 (1884—1896),
• Флігель колегії Павла Ґалаґана на Фундуклеївській вул., 9 (1885),
• Лікарня очних хвороб Попових на Микільській вул. (тепер вул. Івана Мазепи), 10а (1885—1887),
• Будинок безкоштовних квартир у садибі Терещенків на вул. Нижній Вал, 49 (1886),
• Поліцейська дільниця і пожежна частина Дворцової частини міста на Олександрівській вул. (тепер вул. Михайла Грушевського) на Печерську (1887, не збереглись),
• Київська пароплавна пристань (1887, не збереглась),
• Комплекс лікарні для чорноробів на Кадетському шосе / тепер вул. В'ячеслава Чорновола, 28/1 (1892—1893), що складався з:
  • Головного корпусу,
  • Будинку адміністрації,
  • Кухні,
  • Дерев'яної каплиці,
  • Службових будівель;
• Будинок для вдів на Покровській вул., 1 (1892),
• Перший дитячий корпус Єврейської лікарні на Багговутівській вул., 1 (1893—1895),
• Кредитове товариство на Інститутській вул., 6 (1893, не збереглось),
• Амбулаторія Київського благодійного товариства на Великій Васильківській вул., 104 (1897),
• Садиба Лаврського судового двору на вул. Князів Острозьких, 30 (1897),
• Купецька синагога на Малій Васильківській вул. (нині — кінотеатр «Кінопанорама» на вул. Шота Руставелі, 1898—1899, перебудована 1958 року на кінотеатр),
• Олександрівській дитячий притулок з домовою церквою св. Олександра Невського на розі вулиць Білоруської і Деревлянської (1899—1900),
• Казарми Тираспольського полку на Великої Дорогожицькій вул. (тепер вул. Юрія Іллєнка), 24 (1900),
• Комплекс Дегтерьовської богадільні, що включала чотири житлових корпуси, їдальню, церкву, майстерні і дитячий притулок (1900—1904) на Дегтярівській вулиці,
• Будівля Київського художнього училища на Бульварно-Кудрявській вул., 34 (1901−1902, тепер житловий будинок),
• Хірургічний корпус лікарні для чорноробів на Кадетському шосе, тепер вул. В'ячеслава Чорновола № 28/1 (1901—1903 pp.),
• Брама з адміністративним корпусом Казенного винного складу № 2^[3] по провулку Руслана Лужевського (1897).

• Завершував спорудження Володимирського собору (1876—1896),
• Реставрував собор св. Софії, Андріївську церкву, Успенський собор, відновив Воскресенську церкву біля лаври (1884).
• У Братському Богоявленському монастирі відремонтував будинок Київської академії, надбудував другий поверх братського корпусу / келій (1879), прибудував два крила до нового академічного корпусу (1884—1885).

В Києво-Печерській лаврі збудував:

• Трапезну палату з церквою Антонія та Феодосія (1893—1895),
• Водосвятну каплицю (корп. 95, 1896—1897),
• Водосвятний ківорій на Дальніх печерах (корп. 96, 1896—1897),
• Набиральню (корп. 14, 1897—1898),
• Келії на Ближніх печерах (корп. 43, 1898—1899),
• Галерею із входом до Дальніх печер (1898),
• Келії на Дальніх печерах (корпуси 51 і 53, 1890-ті, 1898),
• Готель для простих богомольців (1898).

Для Флорівського монастиря збудував:

• Корпус келій № 4 (1895).

У Свято-Троїцькому монастирі розширив Троїцьку (Іонинську) церкву прибудовою (1892) і збудував перший ярус дзвіниці (проект 1899 року будівлі висотою понад 100 м, не здійснений).

У Китаївській пустині спорудив житловий корпус на 3 поверхи на господарському подвір'ї (1898).

Інші храми:

• Михайлівська церква (1893—1895),
• Двоярусна дзвіниця Михайлівської церкви (1901).
• Дзвіниця Свято-Введенського монастиря на розі вулиць Рибальської і Князів Острозьких (1882—1883, відбудована),
• Стрітенська (реконструйована 1883—1884, не збереглась),
• Вознесенська церква на Байковому кладовищі (1884—1888),
• Благовіщенська на Новій Забудові,
• Введенська (1880-ті, не збереглася, в наш час — у процесі відбудови),
• Олександро-Невська (1888—1889, не збереглася; нині на цьому місці встановлено пам'ятник на могилі генерала Ватутіна),
• Каплицю на честь порятунку Олександра III на Лук'янівці (1891, не збереглася).

За ескізом великого князя Петра Миколайовича спорудив Миколаївський соборний храм у Покровському жіночому монастирі (1896—1906) і збудував там за власними проектами:

• Покровську церкву (1890),
• Терапевтичну лікарню на вул. Миколи Пимоненка, 8 (1896—1897),
• Келії.
• Спроектував церкву у Пущі-Водиці (поч. XX ст., не здійснена).

Церкви Ніколаєв проектував, як правило, у «візантійському» та «російському» стилях.

Володимир Ніколаєв звів велику кількість храмів на Київщині, серед збережених храмів це:

• Успенський собор у місті Переяслав (1889—1896);
• Церква Різдва Богородиці у селі Березна Володарського району (1893);
• Михайлівська церква у селі Богатирка Ставищенського району (1894);
• Церква Іоана Богослова у селі Винарівка Ставищенського району (1895, руїни);
• Церква Іоана Богослова у селі Сидоровичі Іванківського району (1896);
• Розбудова церкви Св. Олександра Невського у селі Дубівка Тарщанського району (1898);
• Миколаївська церква у селі Луб'янка Бородянського району (1899);
• Свято-Троїцька церква у смт Чоповичі Малинського району (1900);
• Спасо-Преображенська церква у селі Кошів Тетіївського району (1902);
• Церква Св. Параскеви у селі Олійникова Слобода Білоцерківського району (1910)

• 
  Пам'ятник Богдану Хмельницькому у Києві, 1888
• 
  Пам'ятник Михайлу Глинці у Києві, 1904
• 
  Вознесенська церква на Байковому кладовищі, 1884–1888
• 
  Успенський собор в Переяславі, 1889-1896

• 
  Особняк Федора Терещенка (нині — Київська національна картинна галерея), 1877–1884
• 
  Особняк Гальперіна (нині — будинок комітетів ВРУ), 1899
• 
  Особняк Лібермана (нині — будинок Спілки Письменників України, 1898

• 
  Будинок Купецького зібрання (нині — Національна філармонія), 1882
• 
  Будинок лікарні для чорноробів (нині — Охматдит), 1892–1894
• 
  Будинок для вдів, 1900–1902
• 
  Брама з адміністративним корпусом Казенного винного складу №2, 1897

• 
  Благовіщенська церква, 1885–1887
• 
  Стрітенська церква (відбудовується)
• 
  Церква Олександра Невського, 1888–1889
• 
  Каплиця на честь порятунку Олександра III, 1891

• 
  Будівля готелю «Національ» (справа)
• 
  Будинок Київського міського кредитового товариства, 1894

У 1983 році одна з нових вулиць масиву Виґурівщина-Троєщина у Києві отримала назву вулиця Архітектора Ніколаєва.^[4]

• Бондаренко Р. І., Кальницький М. Б. Ніколаєв Володимир Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 400. — ISBN 978-966-00-1061-1. [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Головні та міські архітектори Києва 1799—1999 : каталог виставки до двохсотріччя введення посади головного архітектора Києва / М. В. Виноградова та ін.; ред. М. М. Дьомін. — К. : НДІТІАМ; Головкиївархітектура, 1999. — 36 с. : іл.
• Кальницкий М. Б. Зодчество и зодчие. — К. : Сидоренко В. Б., 2012. — 336 с. : ил. (серия «Киевские истории»). — ISBN 978-966-2321-22-7. (рос.)
• Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року.
• Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К. : Кий, 1997. — 374 с. — ISBN 966-7161-15-3..