Лауреат літературних премій імені Михайла Коцюбинського, імені Павла Тичини, імені Пантелеймона Куліша (2020), імені Леоніда Народового (2022), імені Леоніда Глібова, імені Олеся Гончара, Літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука (2024), премії імені Юрія Тітова, Львівської обласної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди, Всеукраїнської премії імені Івана Багряного (2024), Літературної премії імені Марка Вовчка, Вінницької обласної премії премії імені Володимира Забаштанського.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Новицький.
Лауреат літературних премій імені Михайла Коцюбинського, імені Павла Тичини, імені Пантелеймона Куліша (2020), імені Леоніда Народового (2022), імені Леоніда Глібова, імені Олеся Гончара, Літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука (2024), премії імені Юрія Тітова, Львівської обласної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди, Всеукраїнської премії імені Івана Багряного (2024), Літературної премії імені Марка Вовчка, Вінницької обласної премії премії імені Володимира Забаштанського.
Життєпис
Народився 27 грудня2000 року. Переїхав до Кропивницького у 2010 році, а з 2022 - мешкає у Вінниці. Закінчив Кропивницьке вище професійне училище № 4, отримавши професію токаря. Але хлопець відчував сильний потяг до літературної творчості, тому заради натхнення переїхав до села Високі Байраки. Брав активну участь у літературному житті: проводив творчі зустрічі, презентації власних поетичних збірок (Станіслав Новицький видав п'ять збірок протягом двох років).
Станіслав Новицький почав писати ще 2012 року. Активно друкувався з 2014 року, його вірші активно друкувались з 2014 в обласних газетах: «Наше місто», «Народне слово», «Перша міська газета», «Вечірня газета».Друкувався в періодичних виданнях; «Літературний Чернігів», «Дзвін», «Буковинський журнал», «Німчич», «Дукля», «Літературний провулок», «Степ», «Київ», «Всесвіт», «Березіль», «Вежа», «Вітрила», «Сівач», «Олександрійський маяк», «Дніпро», «Наука і суспільство», «Вінницький край», «Слово», «Степовий шлях», «Дніпро», «Гражда», «Грім», «Світання слова», «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Слово Просвіти», «Буковина», «Євшан», «Просто на Покрову», «Курінь», «Південний Буг», «Золота Пектораль», «Олександрійські дзвони». Тексти друкувалися в багатьох антологіях і літературних збірниках.
Окрім періодики, Станіслав став співавтором кількох поетичних антологій. Його тексти вмістили «Антологія сучасної української літератури», «Антологія молодої української поезії», «Invasion»[1], «Досвід війни: українські голоси», двомовна антологія української поезії спротиву «Поетична вАрта» (2024)[2].
В основу поезій Станіслава Новицького лягають здебільшого власні переживання та емоційний досвід. Його вірші глибоко рефлексійні: занурючись у власне переживання дійсності, поет створює через лірику власний міфопоетичний простір. Глибокі сакральні образи (небо, сонце, дорога) набувають виразно авторської семантики, зазнають філософського осмислення і відображають ліричний автопортрет автора. Наприклад, у вірші «Треба напитись мовчання…» зі збірки «Крони дерев холодні» бачимо вітаїстичний заклик «напитись дощу для неба і сонця» — отже, ці образи стають для ліричного героя дороговказами, сенсами духовного буття. У поезії «Хочу напитись води з криниці» архетипний образ криниці переосмислюється як образ пам'яті, на глибокому дні якої тече вода споминів.[4][5] Така епічна заглибленість у зміст кожного образу, міфічність, наскрізна асоціативність стали виразними рисами лірики Станіслава Новицького. Відтак його твори нелегко сприймати — як за складом, так і за змістом. Можна впевнено сказати, що поет претендує на місце в елітарній українській поезії (на це звернув увагу критик Володимир Яремчук)[6].
