Населення Мавританії. Чисельність населення країни 2015 року становила 3,596 млн осіб (132-ге місце у світі)[1]. Чисельність мавританців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 31,34 ‰ (36-те місце у світі), смертність — 8,2 ‰ (88-ме місце у світі), природний приріст — 2,23 % (37-ме місце у світі) .
Середній вік населення Мавританії становить 20,3 року (189-те місце у світі): для чоловіків — 19,3, для жінок — 21,2 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 62,65 року (189-те місце у світі), для чоловіків — 60,35 року, для жінок — 65,02 року[1].
діти віком до 14 років — 39,18 % (707 528 чоловіків, 701 681 жінка);
молодь віком 15—24 роки — 19,9 % (350 283 чоловіки, 365 578 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 32,71 % (544 670 чоловіків, 631 891 жінка);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 4,55 % (73 737 чоловіків, 90 000 жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,65 % (55 736 чоловіків, 75 598 жінок)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 27,1 року, жінки — 19,0 року, загалом — 23,1 року (дані за 2001 рік)[2].
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 3,9 особи/км² (231-ше місце у світі)[1]. Понад 80 % нас. розміщено в зоні Сахеля і в долині р. Сенегал на півдні країни.
Мавританія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 59,9 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 3,54 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Нуакшот (столиця) — 968,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].
Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,83 ‰ (144-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці
Станом на 2016 рік, в країні постійно перебуває 26 тис. біженців із Західної Сахари, 41,8 тис. з Малі[1].
Головні етноси країни: темношкірі маври — 40 %, світлошкірі маври (арабо-берберського походження) — 30 %, темношкірі африканці (халпулаар, сонінке, волоф, бамара) — 30 % населення[1]. Більшість населення становлять маври — народ мішаного арабо-берберського походження, що живуть в північних і центральних районах країни, багато хто з них — кочівники; інші — осілі негроїдні народи.
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам (державна релігія) — 100 % (станом на 2015 рік)[1].
Рівень письменності 2015 року становив 52,1 % дорослого населення (віком від 15 років): 62,6 % — серед чоловіків, 41,6 % — серед жінок[1].
Державні витрати на освіту становлять 3,3 % ВВП країни, станом на 2013 рік (120-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 8 років, для хлопців — до 9 років, для дівчат — до 8 років (станом на 2013 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,13 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,4 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2006 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 3,8 % ВВП країни (100-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 54,68 ‰ (28-ме місце у світі); хлопчиків — 59,61 ‰, дівчаток — 49,6 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 602 випадків на 100 тис. народжень (19-те місце у світі)[1].
2014 року зареєстровано 15,9 тис. хворих на СНІД (87-ме місце в світі), це 0,66 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (57-ме місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 1,1 тис. осіб (66-те місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 8,6 % (127-ме місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 19,5 % (оцінка на 2012 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 58,4 % населення в містах і 57,1 % в сільській місцевості; загалом 57,9 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): у містах — 57,5 %, в сільській місцевості — 13,8 %, загалом по країні — 40 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 1,35 км³ на рік, або 420,2 тонни на одного мешканця на рік: з яких 7 % припадає на побутові, 2 % — на промислові, 91 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 76,1 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 70,5 %; частка осіб похилого віку — 5,7 %, або 17,7 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2004 року перебувало 40 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 2,5 %, верхній дециль — 29,5 % (станом на 2000 рік)[1].
Станом на 2013 рік, у країні 2,8 млн осіб не мали доступу до електромереж; 28 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 47 %, у сільській місцевості — 2 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 547 тис. унікальних інтернет-користувачів (134-те місце у світі), що становило 15,2 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 1,318 млн осіб (134-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 50 %; промисловість і будівництво — 2 %; сфера послуг — 48 % (станом на 2001 рік)[1]. 127,25 тис. дітей у віці від 5 до 14 років (16 % загальної кількості) 2007 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2013 року дорівнювало 31 % працездатного населення (190-те місце у світі)[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Мавритания // Страны и народы. Африка. Общий обзор. Северная Африка / Редкол. : А. А. Громыко и др. — М. : «Мысль», 1982. — 349 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
