Ця рослина в Ірландії була відома уже в V ст. У XI ст. в Німеччині її застосовували як засіб від водянки. Однак траплялися випадки отруєння через неправильне дозування, і наперстянку деякий час не використовували. Але наприкінці XVIII ст. англійський лікар Вайзеринг знайшов в архівах померлої знахарки рецепт наперстянки для лікування складних захворювань серця і вирішив його вивчити. Через 10 років наукового дослідження (у 1785 р.) він увів цю рослину в наукову медицину.
Біологічна характеристика
Наперстянка великоквіткова — багаторічнатрав'яниста рослина (40—120 см заввишки).
Кореневище коротке, товсте.
Стебло пряме, залозисте-пухнасте.
Прикореневі листки довгасто-ланцетні або ланцетні, нерівномірно-пилчасті або цілокраї, опушені, при основі звужені в короткий черешок. Стеблові листки чергові, довгасто-ланцетні, сидячі. Квітки великі, пониклі, дещо неправильно зрослопелюсткові, зібрані в довгу однобічну китицю жовтого кольору.
Плід —яйцеподібна залозиста, пухнаста багатонасінна коробочка.
Цвіте в червні — серпні.
Місця зростання
Зустрічається наперстянка в Карпатах, на Правобережній, рідше — Лівобережній Україні. Росте у мішаних та листяних лісах, на галявинах, серед чагарників. В Карпатах часто зустрічаються зарості на десятки гектарів. Останнім часом вирощують також на квітниках, у затінених місцях парків і лісопарків.
У науковій медицині використовують листки наперстянки лат.Folia Digitalis. Препарати з них призначаються при лікуванні складних порушень кровообігу (серцевій декомпенсації), гострій і хронічній серцевій недостатності, при порушенні ритму серцевих скорочень, клапанних пороках серця та інших порушеннях серцевої діяльності.
Запах у рослини слабкий та своєрідний, смак гіркуватий.
Листки наперстянки містять серцеві глікозиди (дигітоксин, гітоксин, дигінін), сапоніни, флавоноїди та деякі інші речовини.
У ветеринарії листя наперстянки використовують при порушенні серцевої діяльності у тварин.
Всі органи наперстянки отруйні. Вживання їх тваринами у великій кількості призводить до збудження роботи серця, звуження кровоносних судин, розладу травлення.
Рослина придатна для вирощування на квітниках, а також у затінених місцях парків і лісопарків.
Для вирощування наперстянки відводять ділянку, захищену від холодних північно-східних вітрів. Найкраще росте на легких суглинковоих і супіщанихчорноземних ґрунтах, але не кислих.
Сівба
Перед сівбою ділянку перекопують на глибину 22—27 см.
Розмноження
Розмножують як розсадою, вирощеною в парниках, так і насінням, яке висівають під зиму або рано навесні з міжряддями 60 см. Догляд за посівами полягає в багаторазовому розпушенні ґрунту, в прополюванні та внесенні добрив (200 кг гною, 2 кг суперфосфату і 1 кг калійних солей на 100 м²).
Заготівля
Листки збирають двічі: першого року — в кінці літа і восени, другого — на початку цвітіння та після досягнення стандартних розмірів.
Збирання, переробка та зберігання
Збирають прикореневі та стеблові листки восени або навесні, до початку цвітіння, зриваючи їх руками. Складають, не трамбуючи, в невеликі кошики. Швидко сушать на горищах під залізним дахом, але краще в сушарках при температурі 55-60°. Сухі листки пакують у тюки або фанерні ящики, вистелені папером, вагою по 50 кг.
Зберігають у сухих приміщеннях на верхніх стелажах. Строк зберігання — два роки.
