Кіпрська суперечка викликана турецьким вторгненням 1974 року та окупацією північної частини Кіпру, яка примусово розділила населення, перетворила тисячі греків-кіпріотів на біженців. 15 листопада 1983 року самопроголошена Турецька Республіка Північного Кіпру, визнана тільки Туреччиною, водночас міжнародне співтовариство, зокрема ООН, досі вважає цю цю територію окупованою Туреччиною[11]. Одержавши незалежність від Великої Британії, греки-кіпріоти тричі проводили референдум на предмет приєднання до Греції. Всі три рази в пропорції дев'ять до одного виборці голосували за приєднання. Проте Греція щоразу відмовляла у возз'єднанні, посилаючись на умови договору про незалежність.
Егейська суперечка — основний камінь спотикання у греко-турецьких відносинах від початку 1970-х років. Неврегульованими залишаються питання: делімітації територіальних вод, національного повітряного простору, виняткових економічних зон та використання континентального шельфу, районів польотної інформації (FIR), суперечки з вже демілітаризованого статусу, присвоєного деяким з грецьких островів в цьому районі, турецькі претензії «сірих зон» невизначеного суверенітету над численними незаселеними маленькими острівцями, в першу чергу острів Іміа/Кардак. Водночас Греція в Гельсінкі у грудні 1999 року відігравала активну роль у прийнятті Туреччиною статусу кандидата на вступ в ЄС. 2010 року прем'єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган із кількома міністрами відвідав з офіційним візитом Афіни[12]. Проведені переговори, на думку аналітиків, стали проявом певного потепління у відносинах між державами[13], а голова МЗС Туреччини Ахмет Давутоглу заявив, що турецький уряд працює над створенням «атмосфери психологічних змін» у відносинах між двома країнами[14][15].
Македонське питання особливо гостро постало на початку 1990-х років у відносинах між Грецією та новоствореною Республікою Македонією, яку Греція досі не визнала з кількох причин. По-перше, особливо в перш роки своєї незалежності Республіка Македонія вела активну пропаганду створення незалежної держави не на теренах колишньої югославської республіки, а в межах історичної області Македонії, яка включає частки територій сучасних держав: Сербії, Болгарії та Греції[16]. Столицею такої держави мало б стати грецьке місто Салоніки[17], навіть на банкнота македонського денара зображувала символ Салонік — Левкос Піргос[18]. У столиці Республіки Македонії Скоп'є іменем Александра Великого названо міжнародний аеропорт[19], головна площа міста названа Македонською, де також встановлять колосальний пам'ятник Александру[20]. Загалом македонські історики ставлять під сумнів і грецький характер Стародавньої Македонії[21]. Тому чи не найбільшу стурбованість у Греції викликає переінакшена національна історія Республіки Македонії. Греція наполягає на використанні офіційної назви, визнаної ООН, — Колишня Югославська Республіка Македонія — і блокує вступ Республіки Македонії у ЄС та НАТО.
Євроінтеграція
1961 року Греція стала першою країною, яка не будучи членом ЄЕС, підписала угоду асоціації з ЄЕС. Через двадцять років 1981 року Греція стала членом Європейського Союзу (на той час Європейське Економічне Співтовариство). 1 січня 2000 року Греція прийняла нормативно-правову базу Шенгенської угоди, яке дало право громадянам Греції необмежених поїздок. 1 січня 2001 року Греція приєдналась до економічного валютного союзу, ставши дванадцятим повноправним членом Єврозони.
Греція активно підтримує майбутнє розширення ЄС (за винятком членства Туреччини та Республіки Македонії з наведених вище причин). Зокрема 2010 року Греція висловила підтримку європейській перспективі Сербії[22]. Водночас в листопаді 2010 року Президент ГреціїКаролос Папуліас в ході візиту в Болгарію наголосив відносно КЮРМ[23]:
Греція підтримає рішення, яке буде відбивати історичну реальність регіону… до тих пір, поки вона (КЮРМ) наполягає на непримиренній своїй позиції, двері НАТО і ЄС будуть для неї закриті, а процедури приєднання до Європейського союзу замороженими…
З приводу асоціації Туреччини Каролос Папуліас у тому самому повідомленні додав[24]:
Кіпрська суперечка глибоко зачіпає греко-турецькі відносини і є основною перешкодою для відносин Європейського Союзу з Туреччиною.
Внаслідок парламентських виборів до Греції 2015р. та перемогою лояльних до Росії лівої партії СІРІЗА[25] та значним впливом Росії на Грецію в вигляді значної долі російського капіталу[26][27] загострилося довготривале протистояння як в самій Греції, щодо доречності перебування Греції в єврозоні та доцільності санкцій проти Росії, так і в Європі, щодо суворіших вимог до подальших траншів та реструктуризацій боргів Греції. Наявність самої Греції в Єврозоні також піднімалась в деяких опитуваннях населення в Німеччині, які були здебільшого проти перебування Греції в єврозоні.[28][29]. Багато європейських політиків все ж таки притримуються до єдності Єврозони, розуміючи, що в протистоянні з Росією вихід Греції з Єврозони може послабити Євросоюз в цілому, та бути програшним для Євросоюзу в війні санкцій з Росією..[30][31][32]
Членство в міжнародних організаціях
Греція — один з основних учасників більшості масштабних міжнародних органів, маючи виключно вигідне географічне положення в регіоні, вона користується багатьма дипломатичними, торговельними і політичними вигодами від міжнародної співпраці, зокрема:
