Атеїст і пишається цим. Начитаний. До невіри в Бога привчав також молодого Івана Бездомного. З'являється на початку твору і після заперечення існування Бога чує пророцтво про свою власну загибель, яка й трапилася відразу. Потім з'являється під час святкування в Сатани, де Воланд п'є вино з його голови, яка перетворилася на чашу через невіру Берліоза в безсмертя.
Жив у неодноразово згаданій у романі комунальній квартирі за адресою Велика Садова, 302 біс. , кв. 50, відомій як «недобра квартира». Цілком відповідно до розрахованого Воландом гороскопу, мав відмінне здоров'я (не мав проблем до фатального вечора), був щасливий у справах (увів торгівлю до храму мистецтва), нещасний у шлюбі (дружина втекла від нього з балетмейстером), не мав дітей (єдиний спадкоємець — дядько в Києві, товариш Поплавський).
Михайла Олександровича в романі неодноразово плутають із композитором Гектором Берліозом.
Загибель Берліоза збігається в часі із загибеллю під трамваєм літературного критика Карла Курона (1898—1929, справжнє прізвище Ліцис), фанатичного прихильника партійного контролю над літературою[3]. Некролог про загибель Курона опубліковано, як окрему вкладку в «Літературній енциклопедії»[4], проте самого Курона практично відразу забуто і навіть не відзначено статтею в тій самій енциклопедії.
.svg){kind=small}
