Механічний ткацький верстат — механізований варіант ручного ткацького верстата. Його винахід був одним з ключових моментів у механізації ткацтва під час ранньої Промислової революції. Перший зразок механічного ткацького верстата розроблений 1784 року Едмундом Картрайтом, і збудований у наступному році. Знадобилося ще 47 років, перш ніж розробка Кенворті і Буллоу зробила ткацтво повністю автоматизованим.

Перші проєкти автоматизованих ткацьких верстатів розроблені в 1678 р. Ж.-Б. Деженном^[fr] і в 1745 р. Ж. Вокансоном, але розвитку вони не отримали й були забуті. У 1733 році англійським винахідником Джоном Кеєм (1704—1779) запатентований летючий човник, який полегшив процес прокладання утокової нитки, зробивши перший крок до автоматизації процесу ткання в цілому. Проте, операції з піднімання й опускання ремізок, прибивання утоку лядою і намотовування готової тканини на передній навій, а також снування залишалися ручними.

У 1785 р. Едмунд Картрайт запатентував верстат з водяним приводом, покликаний пришвидшити процес ткання — попередник сучасного механічного верстата. Перший варіант верстата був з вертикальним розташуванням основи. Недосконалість конструкції завадила практичній реалізації винаходу. Наступного року Картрайт запатентував вдосконалений верстат: з горизонтальним розташуванням основи, подачею її зі шпулярника замість навою та автоматичним шліхтуванням (проклеюванням ниток основи). Штовхачі летючого човника приводилися в рух кулачками на вертикальних валах, з'єднаних з горизонтальним головним валом. Ідеї Картрайта були використані спочатку братами Ґрімшоу з Манчестера, які 1790 р. збудували ткацьку фабрику в Манчестері з використовуванням парової енергії, але вона була знищена пожежею (за деякими даними, влаштованою ткачами-конкурентами). Ще кілька десятиліть забрав ряд послідовних вдосконалень, які врешті-решт привели до появи справжнього автоматичного верстата. Своєрідним підсумком 25-річного періоду нововпроваджень і вдосконалень став верстат Робертса, створений 1822 року і впроваджений у широке використовування в 1830.

• 1790: Ґрімшоу з Манчестера — механізація шліхтування (проклеювання ниток основи).
• 1789, 1790: Остін — механізація шліхтування.
• 1803: Томас Джонсон з Бредбері — шліхтувальна рама.
• 1802: Вільям Редкліфф із Стокпорта — поліпшений механізм намотування основи.
• 1803: Джон Тодд з Бернлі — ремізний валик і новий принцип розсування ниток основи, ничельниці ремізок були прикріплені до педалей, урухомлених кулачками на другому валу.
• 1803: Вільям Горрокс зі Стокпорта — хоча рама верстата залишалася дерев'яною, висяча ляда урухомлювалася кулачками на першому валу, ремізки — кулачками на другому, механізм намотування основи був позичений у Редкліффа.
• 1806: Пітер Марсленд — поліпшення процесу ходу ляди.
• 1810: Вільям Коттон — поліпшення процесу подачі основи.
• 1813: Вільям Горрокс — верстат Горрокса, зміни в ході ляди, вдосконалення верстата Марсленда.
• 1813: Пітер Еварт — застосування пневматики.
• 1815: Джозеф і Пітер Тейлори — подвійна ляда з нижнім кріпленням для важких тканин.
• 1815: Пол Муді — випуск першого механічного верстата в Північній Америці (експорт верстатів з Англії був заборонений).
• 1820: Джон Кепрон із синами — впровадження механічних верстатів для вовняного виробництва у Аксбриджі, Массачусетс.
• 1821: Вільям Горрокс — система зволожування основи й утоку під час роботи, поліпшення ефективності шліхтування.
• 1830: Річард Робертс — верстат Робертса, зубчасте колесо і ексцентрики для урухомлення кількох ремізок^[1].
• Стенфорд, Прітчард та Вілкінсон — запатентовано спосіб зупинки в разі обривання ниток утоку чи основи, не був використаний.
• Вільям Дікінсон з Блекберна — блекбернський верстат, сучасний механізм верхнього бою.

• 1834: Горнбі, Кенворті та Буллоу з Блекберна — відкидне бердо.
• 1834: Джон Ремсботтом і Річард Голт з Тодмордена — новий пристрій автоматичної зупинки човника.
• 1835: Джеймс Буллоу з Блекберна — вдосконалений пристрій автоматичної зупинки човника та механізми намотування і подачі основи.
• 1836: Ендр'ю Паркінсон — поліпшений розширник (шпарутка)
• 1841: Вільям Кенворті та Джеймс Буллоу — лоткова і валкова шпарутка (стала стандартною), проста система зупинки^[2].

На цьому етапі верстат став майже повністю автоматичним, лише заміну шпуль на човниках мусили проводити вручну. На верстаті Картрайта один ткач працював зі швидкістю 120—130 проходів човника за хвилину, у той час як один оператор міг працювати на чотирьох ланкаширських верстатах Кенворті й Буллоу, що робили 220—260 проходів за хвилину, отже продуктивність підвищилася в більш ніж 8 разів.

Приблизно в 1843 році з'явилися кареткові верстати, призначені для вироблення тканин зі складними переплетеннями^[3].

У 1890-х роках Джеймс Генрі Нортроп винайшов механізм, що автоматично заміняв цівку в човнику. Верстат Нортропа уможливлював проводити ткання без зупинки для заміни цівок: коли в човнику закінчувалася утокова нитка, механізм викидав порожню цівку і надівав нову зі спеціальної обойми («батареї Нортропа»).

Механічні верстати XVIII — початку XX століття використовували човник для прокладання утокової нитки. У 1927 році з'явився швидший і ефективніший безчовниковий верстат. Первісно ексклюзивними правами на нього володіла швейцарська компанія Sulzer. У теперішній час застосовуються рапірні, пневматичні і гідравлічні ткацькі верстати^[4].

Механічний верстат включає в себе такі механізми: механізм подачі основи, механізм утворення зіва, механізм прокладання утоку, механізм прибивання утоку й механізм прийому готової тканини. Допоміжні механізми: механізм розширення полотна (шпарутка), механізми автоматичної зупинки (у разі обриву нитки основи або утоку та в деяких інших випадках).

Механізм подавання основи може бути навійним і безнавійним. У першому разі нитки основи намотуються на спеціальний вал — навій. Операція з намотування основи на навій (снування) здійснюється снувальними машинами. При безнавійному способі подачі основи нитки подають у верстат зі шпулярника.

Зівоутворювальний механізм призначений для вертикального розсування ниток основи з метою утворення проміжку (зіва), через який має пройти утокова нитка. Складається з ремізок і пристроїв їх підйому та опускання. У верстатах для найпростішого, полотняного переплетення присутні дві ремізки, педалі яких приводяться в дію колінвалом. Для складніших переплетень застосовують кареткові верстати^[en], що містять більше число ремізок, зі складною почерговістю підйому-опускання. Нарешті, для найскладніших переплетень використовують жаккардові верстати з програмованим переміщенням ремізок.

Механізм прокладання утокової нитки може бути човниковим і безчовниковим. При човниковому способі прокладання утокова нитка намотується на цівку човника, який переміщається в зіві. На безчовникових верстатах нитка просилюється між нитками основи за допомогою струменя повітря (пневматичні верстати), води (гідравлічні верстати), рапірами (рапірні верстати) або мікрочовниками-мікропрокладачами.

Механізм прибивання (ущільнення) утокової нитки містить у собі бердо, яке на багатьох типах верстатів закріплене в рамі-ляді. У ляд сучасних верстатів бердо розміщується, як правило, у верхній частині, а вісь хитання — внизу. Для приведення ляди в поступальний рух використовується два шатуни з приводом від колінчастого вала, приєднані до верхньої частини рами. На верстатах для виготовлення махрових тканин використовують «ламані» (складені з двох рухомо з'єднаних ланок) шатуни, що уможливлює змінювати їхню довжину для утворення петельок на тканині. Періодична зміна довжини («ламання») керується кулачком на осі хитання ляди (інший варіант — застосування ексцентриків на одному з пальців шатуна).

Окрім шатунного механізму, для надання ляді поступального руху використовуються також кулісний, ексцентриковий і кулачковий механізми.

На пневматичних і кругових ткацьких верстатах ляди відсутні: на перших бердо урухомлюється стисненим повітрям, у других — воно є нерухомим елементом.

Для змотування тканини служить передній навій (також відомий як товарний валик), вал якого споряджений храповим механізмом і пов'язаний передачею з механізмом утворення зіва й прибивання утоку. Тканина огинає зверху вал-магель, спускається донизу й намотується на навій.

Щоб ширина тканини була однаковою по всій її довжині, виткану тканину розтягують спеціальними розширниками — шпарутками. Якщо на ручних верстатах шпарутки мають вигляд розсувної лінійки, то шпарутки механічних складаються з двох валиків на обох краях полотна, споряджених пластинками з шипами, що входять у тканину. Окрім обертального руху, ці пластинки можуть здійснювати і поступальний рух вздовж валика. При русі тканини до товарного навою пластинки обертаються і зміщуючись від центру верстата, розтягують тканину до країв.

Для автоматичної зупинки в разі обриву основної нитки використовується пристрій — основоспостерігач. Ламелярний основоспостерігач складається з поперечних рейок, споряджених ламелями — довгими металевими пластинками з двома отворами. Видовженим отвором ламель надівається на рейку, а через круглий проходить нитка основи між ремізками і заднім навоєм. У кожну рейку вставлена струмопровідна шина, з'єднана з електромагнітним реле і відділена від рейки шаром діелектрику. У випадку обривання нитки ламель падає на рейку, замикає контакти рейки і шини, вмикаючи реле і викликаючи зупинку верстата. Існують безламелярні основоспостерігачі: в одних роль ламелей виконують верхні частини металевих ничельниць ремізок, в інших використовуються фотоелектричні пристрої зі звичайним світловим чи лазерним променем.

• Ткацкое производство // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Станок Картрайта. telarian.ru. Плетущая паутину, или сайт о ткачестве. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
• Механический ткацкий станок Робертса. telarian.ru. Плетущая паутину, или сайт о ткачестве. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
• Ann M Collier. A Handbook of Textiles. — Pergamon Press, 1970. — 258 с. — ISBN 0-08-018057-4. (англ.)
• Hills, Richard Leslie (1993), Power from Steam: A History of the Stationary Steam Engine, Cambridge University Press, с. 244, ISBN 9780521458344, архів оригіналу за 10 грудня 2019, процитовано 14 квітня 2020 (англ.)
• Jenkins, Geraint (1972), Geraint Jenkins (ред.), The wool textile industry in Great Britain, London & Boston: Routledge Keegan Paul, ISBN 0-7100-69790 (англ.)
• Richard Marsden.  — George Bell & Sons, 1895. — 584 с. Архівовано з джерела 29 червня 2018 (англ.)
• Mass, William (1990), The Decline of a Technology Leader:Capability, strategy and shuttleless Weaving (PDF), Business and Economic History, ISSN 0894-6825, архів оригіналу (PDF) за 15 жовтня 2012, процитовано 14 квітня 2020 (англ.)
• Miller, I; Wild, C (2007), Rachel Newman (ред.), A & G Murray and the Cotton Mills of Ancoats, Lancaster: Oxford Archeology North, ISBN 978-0-904220-46-9 (англ.)