За 34 роки роботи в НАСА Джексон дослужилася до найвищої старшої інженерної посади з можливих. Вона зрозуміла, що не може просуватися далі по кар'єрних сходах, не ставши керівником. Вона погодилася на зниження посади, щоб стати менеджером у двох програмах: у Федеральній жіночій програмі Офісу НАСА з програм рівних можливостей та в Програмі позитивних дій. У цій ролі вона працювала над зрушенням ситуації з наймом та просуванням жінок на наукові, інженерні та математичні посади в НАСА.
Історія Джексон описана у науково-популярній книзі «Приховані фігури: Історія афроамериканських жінок, які допомогли виграти космічну гонку» (2016). Вона є однією з трьох протагоністок в екранізації «Приховані фігури» того ж року.
Особисте життя
Мері Вінстон народилася 9 квітня 1921 року у сім'ї Елли (уроджена Скотт) і Френка Вінстонів.[6] Виросла в Гемптоні, штат Вірджинія, де з відзнакою закінчила «чорношкіру» школу Джорджа П. Фенікса.[7]
Понад 30 років Джексон була лідером дівчат-скаутів[en].[7] У 1970-х роках відзначали її допомогу афро-американським дітям у своїй громаді створити мініатюрну аеродинамічну трубу для випробування літаків.[9][10][7]
Джексон була у шлюбі з Леві Джексоном-старшим[9], у пари двоє дітей, Леві Джексон-молодший і Керолін Марі Льюїс. Померла 11 лютого 2005 року у віці 83 років.[8]
Кар'єра
Після закінчення школи Мері Джексон упродовж року викладала математику в афро-американській школі в окрузі Калверт, штат Меріленд.[7] У той час державні школи Півдня все ще були сегреговані. Вона також почала займатися репетиторством зі школярами і студентами, що продовжувала упродовж всього життя.[11]
У 1943 році вона повернулася в Гемптон, де стала бухгалтером у Національному центрі католицької громади. Згодом працювала секретарем і діловодом у Департамент іохорони здоров'я Гемптонського інституту. У цей час вона була вагітна і зрештою повернулася додому до народження сина. У 1951 році вона стала клерком у канцелярії начальника у Форт-Монро.[7][11]
Джексон тримає модель аеродинамічної трубиДжексон на роботі у Дослідному інституті Ленглі
У 1951 році Джексон був найнята Національним консультативним комітетом з аеронавтики (NACA), наступником якого в 1958 році стало Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA).[9][10][12] Вона починала як штатний математик, або обчислювач, у Дослідному центрі Ленглі у своєму рідному місті Гемптон, штат Вірджинія. Вона працювала під керівництвом Дороті Вон у сегрегованому Західному обчислювальному відділі.[7]
У 1953 році вона прийняла пропозицію працювати на інженера Казімєжа Чарнецького[en] у Тунелі надзвукового тиску. Ця аеродинамічна труба, розмірами 1,2 на 1,2 м і потужністю 45 000 kW, використовується для вивчення сил на моделі шляхом генерації вітру, швидкість якого майже в два рази перевищує швидкість звуку.[7] Чарнецький заохотив Джексон пройти навчання, щоб її можна було підвищити до інженера. Їй потрібно було пройти базовий курс з математики та фізики, щоб могти претендувати на посаду. Можливість пройти такий курс була у вечірній програмі Університету Вірджинії, яка читалася у «білошкірій» Гемптонській школі. Джексон подала петицію до міської влади Гемптона, щоб їй дозволили відвідувати заняття. Після закінчення курсів у 1958 році їй було присвоєно звання авіаційного інженера, і Мері Джексон стала першою чорношкірою жінкою-інженером НАСА.[13][10][7] Вона аналізувала дані експериментів аеродинамічної труби та реальних льотних експериментів Відділення теоретичної аеродинаміки Відділу дозвукової-трансзвукової аеродинаміки в Ленглі.[9] Її мета в тому, щоб зрозуміти потоки повітря, включно з силами тяги й опору, для покращення літаків Сполучених Штатів.[9]
Джексон працювала інженером у ряді підрозділів НАСА: Відділі дослідження стисливості, Відділі повномасштабних досліджень; Відділі дозвукової-трансзвукової аеродинаміки. В кінцевому рахунку вона є автором або співавтором 12 технічних документи для NACA і NASA.[11][14][15][16] Вона працювала над тим, щоб допомогти жінкам та іншим меншинам просуватися по кар'єрних сходинках, у тому числі радячи їм, яке навчання проходити, щоб претендувати на підвищення.[17]
До 1979 року Джексон досягла найвищої посади в інженерному департаменті. Вона вирішила прийняти пониження в посаді до адміністратора. Після проходження навчання у штаб-квартирі НАСА, вона повернулася в Ленглі. Вона працювала над змінами і відзначенням жінок та представників інших меншин, які чогось досягли в галузі. Вона була одночасно керівником Федеральної жіночої програми Офісу НАСА з програм рівних можливостей та Програми позитивних дій, і вона докладала зусиль, щоб вплинути на розвиток кар'єри жінок на посадах в науці, інженерії та математиці в НАСА.[7][17] Мері Джексон продовжувала працювати в НАСА до виходу на пенсію в 1985 році.[8]
У 2018 році шкільна рада Солт-Лейк-Сіті проголосувала за те, щоб початкова школа імені Джексона в Солт-Лейк-Сіті була офіційно названа на честь Мері Джексон, а не президента Ендрю Джексон, як раніше.[19]
Jackson, Mary W.; Czarnecki, K.R. (1960), Investigation by Schlieren Technique of Methods of Fixing Fully Turbulent Flow on Models at Supersonic Speeds, т. 242, National Aeronautics and Space Administration
Czarnecki, K.R.; Jackson, Mary W.; Monta, William J. (1963), Studies of Skin Friction at Supersonic Speeds (Turbulent Boundary Layer and Skin Friction Data for Supersonic Transports)
Jackson, Mary W.; Czarnecki, K. R.; Monta, William J. (July 1965), Turbulent Skin Friction at High Reynolds Numbers and Low Supersonic Velocities, National Aeronautics and Space Administration
↑ абвгдежиклмнпMary W. Jackson(PDF), National Aeronautics and Space Administration, October 1979, архів оригіналу(PDF) за 23 жовтня 2015, процитовано 16 серпня 2016
↑Mary Winston Jackson. Human Computers at NASA. Macalester College. Архів оригіналу за 26 серпня 2016. Процитовано 16 серпня 2016.
↑Loff, Sarah (22 листопада 2016). Mary Jackson Biography. NASA(англ.). Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 2 лютого 2017.
.jpg)
