Медіадискурс (або дискурс масової інформації) — це зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними, психологічними чинниками тощо, він є найбільш актуальним в сучасному медіапросторі, адже відображає не тільки комунікативно-інформаційні, а й політичні, економічні, культурні настрої та тенденції сучасного соціуму. Отже, медіа дискурс — це глобальна всеохопна категорія сучасного комунікативно дискурсу, яка виступає певним фоном та в якому відображаються актуальні настрої суспільства в різних сферах діяльності — політиці, економіці, культурі, а також динамічні сучасні процеси, як: перефризми, лексичні новотвори, крилаті вислови, семантичні неологізми, «реанімовані» архаїзми, запозичення з інших мов світу. Одним і головних елементів медіадискурс та його існування тісно пов'язане і медіатекстом. В загальному значенні медіатекст-це розширене тлумачення тексту. На сьогодні, текст розуміється як частина певного дискурсу, як висловлення в межах цього дискурсу. Йому властиві певні моделі створення і сприйняття тексту, для розуміння цього тексту.^[1]

Вивчення медійного дискурсу відбувалося такими дослідниками, як: Н. Арутюнова, Р. Барт, Т. Добросклонська, В. Карасик, Г. Солганик, Л. Шевченко.^[2]

Медіа дискурс тісно пов'язаний із лінгвістичною наукою — соціолінгвістики, лінгвістичної прагматики, психолінгвістики, теорії тексту, дискурсології — і пояснюється, здебільшого, феноменальною природою масової комунікації. Соціологія досліджує медіа дискурсу як, спрямовання на виявлення ідеологічної сутності, соціальної функції масової комунікації, її значення для суспільства. аудиторію, маніпулювання нею. В лінгвопрагматиці основний акцент робиться на функціональній спрямованості медіа дискурсу в глобальному розумінні. В теорії комунікації дискурс пояснюється як динамічне поняття, яке здатне до розвитку.^[3]

Як зазначила одна із дослідниць М. Желтухіна, медіа дискурс характеризується низкою ознак, а саме: 1) публічність (відкритість, орієнтованість на масового адресата); 2) групова співвіднесеність (адресант поділяє погляди своєї групи); 3) інформаційна всеохопність; 4) важливе місце в геокультурній частині світу ; 5) полемічна орієнтованість (створення протиріччя з подальшою дискусією); 6) інсценування і масова спрямованість (вплив на кілька груп одночасно);^[4]

1. ↑ Кожемякин Е. А. Массовая коммуникация и медиадискурс: к методологии исследования / Е. А. Кожемякин // Научные ведомости 10 Белгородского государственного университета. — 2010. — № 2 (73). — Вып. 11. — С. 13-21.
2. ↑ Добросклонская Т. Г. Вопросы изучения медиатекстов (опыт исследования современной английской медиаречи) / Т. Г. Добросклонская. — [изд. 2-е.] — М.:УРСС, 2005. — 288 с.
3. ↑ Добросклонская Т. Г. Медиалингвистика: системный подход к изучению языка СМИ: современная английская медиаречь: учебн. пособ. / Т. Г. Добросклонская. — М.: Флинта: Наука, 2008. — 264 с.
4. ↑ Желтухина М. Р. О содержании дискурса масс-медиа / М. Р. Желтухина // Вісник Луганського педагогічного університету імені Тараса Шевченка. — Луганськ, 2007. — № 11 (128), Ч. 1. — С. 27-40.