Медична етика

Медична етика — галузь етичної науки, яка досліджує взаємовідносини медичних працівників між собою та з пацієнтами.[1]

Основні принципи медичної етики сформулював Гіппократ, який започаткував медицину як професію, та постулював вищість інтересів пацієнта над інтересами лікаря.[2]

Принципи медичної етики

Медична етика і деонтологія у трудовому колективі будь-якого відділення складаються з трьох основних компонентів:

  • взаємовідносин членів колективу між собою на всіх рівнях;
  • взаємини в медичному товаристві;
  • відносин між персоналом, хворими та їх родичами.[3]

Вісім основних принципів медичної етики:

  1. Гуманне ставлення до хворого;
  2. Не брати участі в діях проти здоров’я хворого;
  3. Надання допомоги всім, хто її потребує, незалежно від расової, політичної і релігійної приналежності;
  4. Солідарність усіх лікарів у повазі гідності людей, їх боротьбі за мир;
  5. Збереження медичної/лікарської таємниці;
  6. Участь в охороні життя людей від тих чи інших ексцесів, що загрожують їм (наприклад, від забруднення зовнішнього середовища);
  7. Недопущення експериментів над людьми;
  8. Утримання від вчинків, які можуть принизити гідність професії лікаря.[4]

Основні положення медичної етики

Медична етика визначає взаємовідносини за наступними напрямками:

  • медичний працівник  — хворий;
  • медичний працівник  — здорова людина (родичі);
  • медичний працівник  — медичний працівник.

Медична етика включає положення про лікарську таємницю, лікарські помилки, ятрогенію, обов'язки лікаря та пацієнта.

Деонтологія  — це складова медичної етики, про проблеми моралі, це сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків.

Медична етика тісно пов'язана з біоетикою, але це не ідентичні поняття. Оскільки наука біоетика виникла еволюційним шляхом в продовження розвитку медичної етики, та охоплює більш широке коло питань.

Медична етика також пов'язана із законом. Але етика і закон не ідентичні поняття. Частіше етика передбачає вищі стандарти поведінки, ніж на те вказує закон.

Етапи становлення медичної етики

Етапи становлення медичної етики згідно із вченням Сандро Спінзанті:

  • В класичний, домодерний період медицина відповідала на питання: “Яке лікування приводить до найкращого стану пацієнта?” Відносини лікаря та пацієнта носили нерівний, патерналістський характер.
  • В модерний період медицина відповідає на питання: “Яке лікування поважає автономію вибору пацієнта?” Лікар виконує роль демократичного авторитета, пацієнт інформований через правило інформованої згоди. Медсестра полегшує спілкування між лікарем та пацієнтом, як гарант автономії пацієнта.
  • В постмодерний період медицина відповідає на питання: “Яка терапія оптимізує використання ресурсів і задовольняє пацієнта/клієнта?” Цей період характеризується появою біоетики, як міждисциплінарної науки. У взаємовідносинах лікаря та пацієнта, лікар виконує роль лідера, де пацієнт має бути задоволений, медсестра виступає в ролі, менеджерки, яка відповідальна за якість сервісу. [5]

Міжнародні документи, які регулюють питання медичної етики

Протягом років медична етика спиралась на вчення античних часів: Гіппократа, Галена та ін. На сьогоднішній день прийняті міжнародні документи, які встановлюють та регулюють взаємовідносини у медичні етиці: Женевська декларація ВМА (Всесвітньої медичної асоціації); Міжнародний кодекс медичної етики, прийнятий Генасамблеєю ВМА, який містить положення, згідно з якими, якщо обстеження або лікування вимагають певних знань, які перевищують можливості лікаря, він повинен запросити інших лікарів, що мають відповідну кваліфікацію; Хельсінська декларація прав людини; Хельсінсько-Токійська декларація; Міжнародна декларація про права людини; Декларація про незалежність і професійну свободу лікаря, Декларація про права Хворого Світового Лікарського Товариства.[6]

Медичне товариство

Для медичного працівника культура спілкування[7] зі співробітниками в колективі — одна з необхідних умов високої ефективності співпраці та праці, морального задоволення.[8][9]

Нормою здорових взаємин медичних працівників один з одним є дбайливе відношення до авторитету — своєму і товаришів. Справедлива думка, що пацієнт і його родичі своє відношення до медицини нерідко будують на основі спостережень за взаєминами між медичними працівниками.

Підходи до етичних питань за даними Світового медичного товариства умовно поділяють на дві групи:

  • раціональні
  • нераціональні

Раціональні підходи: деонтологія, етика чеснот, консеквентіалізм, принциповість.

Нераціональні підходи: інтуїція, імітація, звичка, відчуття (бажання), слухняність.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Медицина та етика. Конфлікт мети і засобів. – Рівненська обласна наукова медична бібліотека (укр.). Процитовано 3 червня 2024. 
  2. ↑ за редакцією академіка АМН України, Голови Комітету з лікарської етики Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ) Любомира ПИРОГА (2009). Підручник з лікарської етики (укр) . © 2009 українське видання БФ «Третє Тисячоліття». 
  3. ↑ ЛІКАР — ХВОРИЙ, МЕЖА ПОВЕДІНКИ (ДУМКА ЗВИЧАЙНИХ ЛІКАРІВ) [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.] 2010
  4. ↑ МЕДИЧНА ЕТИКА І ДЕОНТОЛОГІЯ (ПОВЕРНЕННЯ ДО ТЕМИ) [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] ГАЗЕТА "НОВИНИ МЕДИЦИНИ ТА ФАРМАЦІЇ" 6 (404) 2012.
  5. ↑ С. Н. Зюзько, Навчально-науковий інститут післядипломної освіти (2022). МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ БІОЕТИКИ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ (PDF) (укр) . Харків. Процитовано 2022. 
  6. ↑ С. С. Левенець (2012). МЕДИЧНА ОСВІТА, №4, 2012 (укр) . ДВНЗ “Тернопільський державний медичний університет іменіІ. Я. Горбачевського МОЗУкраїни”. с. ?.  (УДК614.253)
  7. ↑ Українська мова: культура мовлення медика: Навч. посіб. для мед. ун-тів, інст., акад. Рекомендовано МОЗ / Г. Г. Кисіль, О. Ф. Чорногуз. — К., 2018. — 464 с., тв. пал., (ст. 10 пр.). ISBN 978-617-505-698-1
  8. ↑ Медична етика та деонтологія в практиці лікаря — дитячого анестезіолога. Єхалов В. В., Павлиш О. С., Єгоров С. В. [Архівовано 16 червня 2021 у Wayback Machine.]/ Медицина невідкладних станів, ISSN 2224-0586.- № 3 (98), 2019. DOI:10.22141/2224-0586.3.98.2019.165489. С.124-126
  9. ↑ Культура мовлення — духовний та інтелектуальний портрет сучасного фахівця- медика / А. Ткач, С. Юрнюк. // Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. — 2017. — № 3 (15). — С. 34—36

Джерела

Посилання

Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.