PROFILPELAJAR.COM

Медвідь Любомир Мирославович
Медвідь Любомир Мирославович
Любомир Мирославович Медвідь
Народження	10 липня 1941 (83 роки); Варяж
Національність	українець
Країна	Україна
Навчання	Львівська національна академія мистецтв
Діяльність	художник, візуальний митець, art educator
Роки творчості	1965 — по сьогодні
Вчитель	Сельський Роман Юліанович
Відомі учні	Родзевич Юрій Антонович, Бабков Сергій Андрійович і Герцева Антоніна Михайлівна
Працівник	Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва
Нагороди	;
Сайт	medvid.in.ua

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Медвідь.

Любоми́р Миросла́вович Медві́дь (* 10 липня 1941, с. Варяж, Сокальський район, Львівська область) — український маляр, професор, заслужений діяч мистецтв України, народний художник України, академік національної академії мистецтв України.

Лауреат Шевченківської премії (2014)^[1].

Мешкає в смт Рудне Залізничного району м. Львова.

Біографічні відомості

У 1946 році, у результаті операції «Схід-2», разом з батьками був виселений з Польщі та опинився в УРСР .

Короткий час жив із батьками у м. Збараж, на Тернопільщині. Згодом сім'я спочатку переїхала у с. Водяне, де батько майбутнього художника придбав будинок, а пізніше до Рудна.

У 1965 році закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва за спеціальністю «Художня кераміка». Педагоги: Роман Сельський, Карло Звіринський, Вітольд Манастирський, Данило Довбошинський.

Упродовж 1970-1980-х років Любомир Медвідь створює галерею портретів визначних особистостей національної та світової культури, серед них слід виділити портрети Лесі Українки (1971, 1972, 1981), Льва Толстого (1979), Миколи Гоголя (1982, 1985), Михайла Грушевського (1993), Івана Франка (1994).

В подальшому тема «Евакуації», як одна з трагічних сторінок в історії українського народу у ХХ столітті отримала своє продовження в наступних серіях — «Емігранти» та «Галичанські долі» (1982—1987).

Згодом митець осмислить діяння людини у планетарних масштабах у таких живописних серіях, як «Притчі» («Блудний син») (1991—1996), EcceHomo (1995—1997), «Terraincognita» (1993—1995).

За вагомі досягнення в образотворчому мистецтві, особистий внесок у науковий і культурний розвиток нашої держави художник був удостоєний почесних звань — заслуженого діяча мистецтв України (1987) та народного художника України (1999). Рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки (2001) Любомиру Медвідю було присвоєне вчене звання професора кафедри монументально-декоративного живопису Львівської національної академії мистецтв.

Творчість

Розписав ряд церков (с. Суховоля; Оттава, Канада), окремі роботи — у соборі Святого Юра, іконостас у каплиці св.Луїджі Оріоне у Львові^[2] тощо.

Мав персональні виставки у Львові (1972, 1987, 1990, 1996, 2011), Торонто (1990), Нью-Йорку (1992), Чикаґо (1992), Битові та Варшаві (1999), Ханчжоу (2012), брав участь у групових виставках у Нью-Йорку, Хюстоні, Кракові, разом із відомими львівськими митцями Олегом Міньком та Зеновієм Флінтою виставляв свої твори у Києві, Вільнюсі та Москві. Авторський альбом «Ремінісценції», що їх творив автор впродовж 2010—11 років.

Картини Любомира Медвідя зберігаються в музеях України — Національний художній музей України, Львівська, Хмельницька, Запорізька картинні галереї, Національний музей у Львові ім А. Шептицького тощо) та закордоння.

Відзнаки і нагороди

Звання заслуженого діяча мистецтв України отримав 1987 року. З 1999-го — народний художник України. З 2003-го — член-кореспондент Академії мистецтв України. З 2006-го — академік. Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV та V ступеня. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2014 року — за цикл живописних творів «Ремінісценції»^[3].

Примітки

↑ Медвідь Любомир Мирославович
↑ Дронографія Львова: Львівські оріоністи. Церква святого Луїджі Оріоне на вулиці Авраама Лінкольна // 8 червня 2018 / У церкві є іконостас із чотирма великими іконами, котрі написав у модернізованому візантійському стилі, львівський живописець Любомир Медвідь
↑ Ремінісценції Любомира Медвідя. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.

Джерела

Т. Ю. Галайчак. Медвідь Любомир Мирославович [Архівовано 27 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 577. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Дзеркало тижня № 10 (738) 21—27 березня 2009, Любомир Медвідь: «Я розумію Франка як докір нашій ментальності» Автор: Тетяна Косарєва [Архівовано 24 березня 2009 у Wayback Machine.]
газета «День» (4-5 квітня 2014) «Любомир Медвідь: вінок слави слід примірювати з почуттям здорового гумору…» Автор: Тарас Головко.
газета «День» (27 травня 2014) «Ремінісценції» Автор: Тетяна Косарєва.
журнал «Віче» (квітень 2014)"Медвідь із титанів" Автор: Ольга Клейменова.
Медвідь Л. Горизонти, 1969—199 : вибр. із публіц., прози, графіки / Любомир Медвідь. — Львів: Афіша, 2001. — 207 с. [Архівовано 26 липня 2018 у Wayback Machine.]
Медвід Л. М. Парад парабол = Parade of parables = Parade des paraboles: альбом живопис. творів / Любомир Медвідь. — Львів: Колір ПРО, 2015. — 106 с. : іл. [Архівовано 2 серпня 2018 у Wayback Machine.]
Медвідь Л. М. Ремінісценції / Любомир Медвідь. — Львів: Компанія Гердан, 2010. — 200 с. : іл. [Архівовано 2 серпня 2018 у Wayback Machine.]
Медвідь Л. М. Ремінісценції: кат. виставк. проекту / Любомир Медвідь. — Б. м. : б. в., 2011?. — 27 с. : іл., портр. [Архівовано 2 серпня 2018 у Wayback Machine.]

Посилання

Медвідь Любомир Мирославович // ЕСУ
Медвідь Любомир Мирославович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 127-128.