PROFILPELAJAR.COM

Яків Андрійович Маркович
Яків Андрійович Маркович
	Яків Маркович
Народився	7 (17) жовтня 1696; Прилуки, Гетьманщина
Помер	9 (20) листопада 1770 (74 роки)
Громадянство	Гетьманщина
Діяльність	письменник-мемуарист, державний діяч
Alma mater	Києво-Могилянська академія
Рід	Марковичі
Батько	Маркевич Андрій Маркович
	Герб
	Маркович Яків Андрійович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маркович (Маркевич).

Я́ків Андрі́йович Марко́вич (7 (17) жовтня 1696(16961017), Прилуки — 9 (20) листопада 1770) — український письменник-мемуарист, державний діяч Гетьманщини, син Андрія Марковича. Один з найосвіченіших людей свого часу.

Найвизначнішим твором Якова Марковича є його «Діяріуш», що охоплює 1717–1767 роки й містить матеріал для політичної, соціально-економічної й культурно-побутової історії.

Життєпис

1721 — бунчуковий товариш.

1721, 1723–1725 — наказний полковник лубенський.

Неодноразово висувався на генеральні уряди, та не був обраний через нелюбов козаків до нього й до його батька.

Він навчався в Києво-Могилянській Академії, де зблизився з видатним ученим і громадським діячем Феофаном Прокоповичем, і став його улюбленим учнем. Потім з Феофаном Прокоповичем довгі роки дружив і листувався.

Після навчання в академії Яків іде служити в козацьке військо до гетьмана І.Скоропадського, де приятелює з полковником, а потім і наказним гетьманом Павлом Полуботком. Після кари над Полуботком було знищено і всю його політичну партію. Та Яків Маркович уцілів. Очевидно, найближчого друга захистив Ф. Прокопович, який на той час став правою рукою Петра І. Більше того Марковичу віддають у власність села Засулля під Ромнами і Сваркове на Глухівщині, що стало його родовою вотчиною. З часом Яків Андрійович доріс і до генерального підскарбія (міністра фінансів) України, займав інші визначні посади. Маркович усе життя домагався відновлення гетьманату в Україні, і саме він, Яків Маркович, подав гетьманську булаву останньому гетьману Війська Запорозького — Кирилу Розумовському.

Першим шлюбом Яків Андрійович був одружений з Оленою Павлівною Полуботок (? — 1745), внучатою племінницею гетьмана Івана Самойловича та дочкою відомого борця за автономію України чернігівського полковника i наказного гетьмана Павла Леонтійовича Полуботка.

Був одним з найосвіченіших людей України. Чудово володів латинню, польською, французькою, іншими мовами, був тонким знавцем мистецтва, добре знався на медицині. Грав на лютні та клавікордах^[1]. Мав бібліотеку. Окрім державних та літературних справ, займався й суто комерційними. Певний час мешкав у селі Тулиголове, Глухівського повіту. Саме з прізвищем Марковича пов'язане відкриття порцелянової глини в Полошках.

Літературна діяльність

Але в українську історію ввійшов не як військовик, а завдяки своїй літературній праці. Перу Якова Марковича належать переклади з латинської мови, прозові твори й вірші за мотивами псалмів та «слів» Івана Золотоустого, інших батьків церкви. Яків залишив також «Генеалогические заметки» та «Діаріуш» (охоплює період з 1717-го по 1764 роки), що містять відомості про політичну, соціально-економічну та культурно-побутову історію України за часів Гетьманщини.

Позначився вплив Полуботка й на іншому. В спадщину Якову Андрійовичу дісталася Полуботкова «Хроніка» — літопис подій в Україні. Яків узявся її продовжувати. А потім аж до 1767 року вів і власний щоденник. Події, описані ним у Ромнах, Глухові, Сварковому — десять великих томів — становлять неоціненний матеріал для дослідників історії не лише Сумщини, а й усієї України.

Спроби видати щоденники Марковича робилися тричі: О. Маркевичем, О. Лазаревським та В. Модзалевським. Однак значна частина так і залишилась неопублікованою (як, до речі, й переважна більшість творів Якова Андрійовича). Деякі рукописи цього талановитого письменника й перекладача вже втрачено.