PROFILPELAJAR.COM

Мандора
	Ґаллішон, Чеський музей музичний інструментів, ПрагаҐаллішон, Чеський музей музичний інструментів, Прага
Інші назви	каліхон, ґаллішон, мандоріна, бандоріна, мандоретта
Класифікація	струнний щипковий музичний інструмент, Хордофон
Подібні інструменти	Цистра,; Мандоліна,; Мавританська гітара,; Бандурка,; Семиструнна гітара.;
	Мандора у Вікісховищі

Мандора, каліхон або ґаллішон (Mandora, Calichon, Calchedon, Gallichon) — музичний інструмент, різновид лютні 18 та початку 19-го століття, з шістьма-дев'ятьма хорами (парами) струн. Терміни були взаємозамінними, термін мандора був поширений у Північній Італії та Центральній Європі, а галлішон — у Німеччині.

Стрій

У своєму трактаті Syntagma Musicum (1619) Міхаель Преторіус надає 4 варіанти ладнання інструмента: c-g-c1-g1, C-G-c-g1-c1, C-F-c-f-c1, G-d-g-d1.^[3]

Ґеорґ Кінський, посилаючись на М.Мерсенна (Marin Mersenne, L’Harmonie Universelle, 1637), пише, що мандора мала, в залежності від кількості струн (4-6), наступний стрій: c – g – c’ – (e’ – f’) – g’^[4].

Див. також

Мавританська гітара

Примітки

↑ ULEI:M0000502 Laute, Museum für Musikinstrumente der Universität Leipzig, Inventory number 504. MIMO (musical instrument museums online). Архів оригіналу за 14 травня 2018. Процитовано 21 червня 2020.
"1735 von Andreas Ferdinand Mayr in Salzburg hergestellt.”, “Andreas Ferdinandus Mayr / Hof- Laut- und Geigenmacher / in Saltzburg. An. 17[h.s.]35”, “Gedr. Zettel des Erbauers auf der Innenseite des Rückens”, “Der rotbraun lackierte Korpus des ziemlich einfach gearbeiteten Instruments ist aus 9 breiten Spänen von geflammtem Ahornholz zusammengesetzt. Die Rückseite des gewinkelten Kragens ist mit durchbrochenen Schnitzereien im Renaissancestil verziert. Dieses Instrument verfügt im Gegensatz zur Barocklaute nur über sechs bis neun Saitenchöre. Das bevorzugte Dilettanteninstrument bezeichnete man in einigen Quellen auch als "Calchedon" oder "Calichon"."
↑ Georg Kinsky: Musikhistorisches Museum von Wilhelm Heyer in Cöln, Bd. 2, Köln 1912, S. 98.
↑ James Tyler. The mandore in the 16th and 17th centuries. E arly Music, vol. 9, No1, January, 1981
↑ Georg Kinsky, Katalog des Musikhistorischen Museums von Wilhelm Heyer in Köln, Zweiter Band, Zupf- und Streichinstrumente. – Cöln, 1912. – C.113