Максимов Василь Володимирович

Максимов Василь Володимирович
Народився31 жовтня (12 листопада) 1850
Чернігівська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер14 грудня 1917(1917-12-14) (67 років)
ГромадянствоРосійська імперія

Василій Максимов (31 жовтня 1850, Чернігівська губернія — 24 січня[уточнити] 1917, Петроград[1]) — директор Департаменту залізничних справ Міністерства фінансів (1892 — 1899), таємний радник, промисловець.

Життєпис

Народився 10 жовтня 1850 в Чернігівській губернії. Поступово в Університет Святого Володимира в Києві на юридичний факультет, в 1875 закінчив курс зі ступенем кандидата юридичних наук і як стипендіат міністерства народної освіти був призначений на службу в Подільське реальне училище викладачем комерційних наук. В цьому ж році переведений викладачем тих же наук до Київського реального училища, де він і залишався до 1885. При цьому з 1876, паралельно зі своєю викладацькою діяльністю відводив багато часу заняттям в Київському приватному комерційному банку. У 1885 при управлінні південно-західних доріг утворився новий відділ, що завідував комісійно-позичковими операціями цих доріг. Максимову було запропоноване місце начальника цього відділу. Зайнявши це місце, він остаточно залишив викладацьку діяльність.

У 1889 керуючий південно-західними шляхами Вітте отримав завдання з організації нових тарифних установ у складі міністерства фінансів і був призначений директором нового департаменту залізничних справ і головою тарифного комітету, одним із членів цього комітету був Максимов. Незабаром Максимов був призначений заступником члена рад у залізничних і тарифних справах.

У 1890 призначений, із залишенням на займаних посадах, директором від уряду в правлінні Привіслянської залізниці.

У лютому 1892, коли Вітте був призначений керуючим міністерством шляхів сполучення, Максимову було доручене тимчасове виконання обов'язків директора департаменту залізничних справ і голови тарифного комітету, а з 20 вересня того ж року він був затверджений на цих посадах. Під його безпосереднім керівництвом проводилося розширення рейкової мережі приблизно на 2.000 верст щорічно.

Василій Максимов у центрі.

2 грудня 1893 голова правління товариства, Сава Мамонтов звернувся до міністра фінансів Сергія Вітте з доповідною запискою. Він клопотав перед урядом про продовження лінії від Вологди до Архангельська. Для вивчення питання про будівництво залізниць на півночі Російської імперії Олександр III повелів утворити комісію з представників усіх зацікавлених відомств. Більшістю голосів комісія вважала за потрібне висунути в першу чергу Вологдо-Архангельську лінію. Директор департаменту залізничних справ міністерства фінансів Василій Максимов листом від 8 березня 1894 просив правління Товариства поставити на обговорення загальних зборів акціонерів питання про отримання повноважень на ведення переговорів і укладання угоди з урядом про прокладання нової магістралі.

21 березня загальні збори ухвалили: «Надати правлінню повноваження з ведення переговорів із урядом про спорудження Північної залізниці».

У 1894 під його головуванням утворена комісія з представників різних урядових відомств для розгляду проектів нових залізниць.

Василій Максимов обіймав посаду директора Департаменту залізничних справ до 1899, коли опинився втягненим у справу про розорення Сави Мамонтова і був змушений на вимогу Сергія Вітте залишити службу.

Зі спогадів Вітте:

«Далі, коли я був директором департаменту, я також членом тарифного комітету залучив якогось Максимова. Максимов цей був одним із найближчих учнів Бунге. Я знав його ще в Києві, де я його і запросив, коли був керуючим Південно-Західною залізницею, завідувати у мене всіма комерційними агентствами і міськими станціями. Він був також людиною дуже здібною і знаючою.

Коли я був призначений з посади директора департаменту міністром шляхів сполучення, то Вишнеградський призначив замість мене Максимова директором департаменту залізничних справ. Максимов безсумнівно людина дуже розумна, дуже обізнана, порівняно дуже скромна, сім'янин; між іншим, великий приятель Пихно. Коли я після Вишнеградського став міністром фінансів, то Максимов продовжував бути директором департаменту залізничних справ. Але він також заплутався в одній справі, щостосувалася залізничних підприємств відомого москвича Мамонтова. Справа ця стосувалася будівництва дороги на Архангельськ і тут Максимов з'явився в такому вигляді, який показував, якщо не його некоректність, то, у всякому разі, захоплення, так як він дав обійти себе Мамонтову.

Справа Мамонтова розбиралася в Московському суді, і Мамонтов мав відсидіти під арештом, ледве не в тюрмі. З огляду на це я змушений був попросити Максимова залишити службу, і замість нього мною була призначена дуже поважна людина, інженер Циглер, про якого я говорив уже раніше. Коли я прийняв пост директора департаменту залізн. справ, то я також запросив його з Києва»[2].

Пішовши зі служби, Василій Максимов проживав у Санкт-Петербурзі і займався активною діяльністю, займаючи керівні посади на різних підприємствах.

У 1905 Максимов проживав на Великій Конюшенній вулиці, в будинку номер 3, і значився головою ради «Російського товариства пароплавства і торгівлі», а також «Російського торгово-промислового комерційного банку в СПб»[3]. До 1906 він, зберігаючи посаду голови ради «Російського товариства пароплавства і торгівлі», значиться також директором правління компанії «Надія»[4].

До 1909 Максимов значиться директором правління «Товариства Рязансько-Уральської залізниці», «Оренбурзького лісового промислового і торгового товариства» а також «Товариства лісопропилочних заводів системи Юліуса Рютґерса»[5], а до 1910 до них додається членство в «бавовняному комітеті»[6]. Наступного року Максимов стає також директором правління «Русского для внешеней торгівлі банку»[7].

Станом на 1913 його адреса змінилася на Каменностровскому пров., 26, а сам він обіймав посади голови правлінь «Товариства залізничних гілок» і «Оренбурзького лісового промислового і торгового товариства», був головою «Товариства лісопропілочних заводів системи Юліуса Рютгерса» в Російській імперії, а також директором правління товариства «Грушевський антрацит» (Донецько-Грушевського товариства кам'яновугільних і антрацитових копалень)[8].

У 1917 Максимов уже не значиться директором правління товариства «Грушевський антрацит», проте знову вказаний як член «Центрального бавовняного комітету». [9]

За деякими відомостями, якийсь час він був членом правління «Першого Грозненського нафтопромислового товариства».

Помер 24 грудня 1917. Похований на цвинтарі Олександро-Невської лаври.

У 1930-х всю родину Максимових розкуркулили і депортували до Вологодської області, онуки і правнуки живуть в Петрозаводську і Челябінську.

Праці

  • По поводу брошюры Э. В. Радовича «К вопросу об условиях сооружения Обществом железнодорожных ветвей подъездных путей к казенным железным дорогам» : [Рец.] / В. В. Максимов Санкт-Петербург : тип. т-ва п/ф «Эл.-тип. Н. Я. Стойковой», 1914
  • Упрощенный прием исчисления ожидаемых финансовых результатов вновь проектируемых железнодорожных ветвей и магистралей / В. В. Максимов и В. О. Вяземский Санкт-Петербург : типо-лит. Н. И. Евстифеева, 1914

Примітки

  1. ↑ Похоронен 26 декабря 1917 г. на кладбище Александро-Невской лавры (ЦГИА СПб. Ф. 19. Оп. 127. Д. 3616. Л. 344).
  2. ↑ Витте С. Ю. Воспоминания. Детство. Царствование Александра II и Александра III — (1849—1894). — Изд. Слово, 1923 г.
  3. ↑ Алфавитный указатель жителей С.Петербурга, Кронштадта, Царского Села, Павловска, Гатчины и Петергофа // Весь Петербург: Адресная и справочная книга г. С.-Петербурга на 1905 год. — С.Петербург: А. С. Суворин, 1905)
  4. ↑ Алфавитный указатель жителей С.Петербурга, Кронштадта, Царского Села, Павловска, Гатчины и Петергофа // Весь Петербург: Адресная и справочная книга г. С.-Петербурга на 1906 год. — С.Петербург: А. С. Суворин, 1906)
  5. ↑ Алфавитный указатель жителей С.Петербурга, Кронштадта, Царского Села, Павловска, Гатчины и Петергофа // Весь Петербург: Адресная и справочная книга г. С.-Петербурга на 1909 год. — С.Петербург: А. С. Суворин, 1906)
  6. ↑ Алфавитный указатель жителей С.Петербурга, Кронштадта, Царского Села, Павловска, Гатчины и Петергофа // Весь Петербург: Адресная и справочная книга г. С.-Петербурга на 1910 год. — С.Петербург: А. С. Суворин, 1910)
  7. ↑ Алфавитный указатель жителей С.Петербурга, Кронштадта, Царского Села, Павловска, Гатчины и Петергофа // Весь Петербург: Адресная и справочная книга г. С.-Петербурга на 1911 год. — С.Петербург: А. С. Суворин, 1911)
  8. ↑ Алфавитный указатель жителей С.Петербурга, Гатчины, Красного Села, Кронштадта, Ораниенбаума, Павловска, Петергофа и Царского Села; Список улиц. домов и их владельцев на 1913 год. (Отдельный оттиск разделов III и IV справочника Весь Петербург: Адресная и справочная книга на 1913 год. — С.Петербург: А. С. Суворин, 1913)
  9. ↑ Алфавитный указатель жителей Петрограда, Гатчины, Колпина, Красного Села, Ораниенбаума, Павловска, Петергофа, Сестрорецка и Царского Села на 1917 год. (Отдельный оттиск раздела 3 справочника Весь Петроград на 1917 год. — Петроград: А. С. Суворин, 1917)

Джерела

  • Альманах современных русских государственных деятелей [Текст]/ изд. Германа Александровича Гольдберга.— СПб: Тип. Исидора Гольдберга, 1897.— XXXIX, 15, 1250, [4] с. : портр. ; 20 см. — С. 990—992 [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.]
  • Коллекционеры и меценаты в России
  • Боханов А. Н., Корелин А. П. Деловая элита России, 1914
  • Бахревский В. А. Савва Мамонтов стр 451
  • Лебедев С. К. С.-Петербургский Международный коммерческий банк во второй половине XIX века: европейские и русские связи
  • Бугров А. В. Очерки по истории Государственного банка Российской империи