У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Маккензі.
Макке́нзі[1][2] (фр.Fleuve Mackenzie, англ.Mackenzie River) — найбільша річкаКанади й усієї американської Півночі: довжина річки — 1738 км, а річкової системи Маккензі — Невільнича — Піс — Фінлей — 4241 км. Її басейн розташований між пасмами Кордильєр і Гудзоновою затокою, між преріями на півдні й арктичним узбережжям на півночі. Інколи звана «Північною Міссісіпі»: ймовірно, тому, що, коли подивитись на карту, то Маккензі є немовби зворотним відображенням Міссісіпі — обидві річки течуть у протилежних напрямах і майже навпіл ділять між собою материк.
Початком річки Маккензі вважається витік із Великого Невільничого озера, до басейну річки також відносяться великі канадські озера Вулластон, Клер, Атабаска і Велике Ведмеже озеро, яке пов'язане з Маккензі притокою Велика Ведмежа. Середня витрата води в гирлі річки становить ≈10 700 м³/с, що ставить річку за цим показником на друге місце серед річок Північної Америки після Міссісіпі. Відносно невелика водність Маккензі пояснюється дощовим сутінкомСкелястих гір на заході, які знижують вплив Тихого океану в нижній частині її водозбору.
Маккензі, як і більша частина річок Канади, належать до сточища Північного Льодовитого океану. Живлення арктичних річок здебільшого снігодощове. У центральних і північних районах країни річки й озера від 5 до 9 місяців покриті льодом. Маккензі замерзає у вересні — жовтні, розкривається в травні, в пониззі — на початку червня; живлення снігодощове; повінь весняно-літня.
Долина річки сформована товщами алювіальних та водно-льодовикових відкладень, сильно заболочена, покрита ялиновим лісом.
Річка Маккензі (раніше річка Розчарування) була названа на честь Александра Маккензі, який подорожував по річці в надії, що та прямує до Тихого океану, але замість цього дістався місця впадіння у Північний Льодовитий океан 14 липня 1789. Наступна європейська експедиція дісталася гирла річки під проводом сера Джона Франкліна 16 серпня 1825 року. У наступному році він простежив узбережжя на захід, поки не був заблокований льодом, а Джон Річардсон на схід до річки Коппермайн. У 1849 році Вільям Пуллен досяг гирла Маккензі, прямуючи від Берингової протоки.
Басейн річки Маккензі вважається однією з найбільших і найбільш незайманих екосистем у Північній Америці, особливо в північній частині. Приблизно 63 % водозбірного басейну, або 1 137 000 км², покриті лісами, переважно бореальними. Водно-болотні угіддя становлять близько 18 %, або 324 900 км². Понад 93 % лісових масивів є незайманими перестійними лісами. Однак людська діяльність, така як видобуток нафти, загрожує якості води в верхів'ях річки Маккензі. Крім того, через глобальне потепління в північній частині басейну почала танути вічна мерзлота, що викликає ерозію ґрунтів[7].
Більша частина тайги складається з ялини чорної і тополі. На півночі берега річки покриті мізерною рослинністю, такою як береза карликова та верба арктична, а також великими ділянками торфових боліт. На південь від Великого Невільничого озера є ширші зони помірного й альпійського лісу, прерій і родючої заплави.
У басейні налічується 53 види риб, жоден із яких не є ендемічним[8]. Річка Маккензі має подібний спектр рибної фауни з системою річки Міссісіпі. Вважається, що дві річкові системи були пов'язані під час льодовикових періодів за допомогою талих озер і каналів, що дозволило рибі у двох річках схрещуватися. Риба в самій річці Маккензі включає в себе щуку звичайну, кілька видів гольянів і Coregonus clupeaformis. Риби в південній половині басейну ізольовані від риб у північній половині через великі пороги на річці Невільничій, що перешкоджають плаванню риби вгору за течією[9].
Перелітні птахи використовують три основних дельти в басейні річки Маккензі (власне дельту Маккензі та внутрішні дельти Невільничої і Піс-Атабаски) як зони відпочинку і розмноження. Дельта Піс-Атабаски розташована в місці перетину чотирьох основних північноамериканських міграційних маршрутів[10]. Ще в середині XX століття понад 400 000 птахів мігрували тут навесні і до мільйона — восени.
Всього в дельті зареєстровано близько 215 видів птахів, зокрема вимираючі види, такі як журавель американський, сапсан і орлан білоголовий. Будівництво ГЕС Гордона М. Шрама на річці Піс призвело до зменшення сезонних коливань рівня води в дельті, завдаючи шкоди її екосистемі. Популяції птахів стабільно скорочуються з 1960-х років[11].
Водні ссавці, такі як бобри й ондатри, надзвичайно поширені в дельті Маккензі і в прилеглих районах. Устя Маккензі також є місцем розмноження білух[12].
Використання
Замерзла річка Маккензі біля Форт-Гуд-Хоп, березень 2007 року
Станом на 2001 рік в басейні річки Маккензі проживало близько 400 000 осіб, що складає всього один відсоток населення Канади. Дев'яносто відсотків населення жило в басейнах річок Піс і Атабаска, переважно в провінції Альберта. Холодні північні райони вічної мерзлоти за Полярним колом населені переважно корінними народами і це населення дуже нечисленне. Велика частина території басейну Маккензі — недоторкана дика природа, і діяльність людини мало впливає на загальну якість води, хоча є деякі локальні винятки[13].
Сільське господарство в басейні річки Маккензі переважно зосереджено на півдні в долинах річок Піс і Атабаска. Сільськогосподарські угіддя долини річки Піс вважаються одними з кращих у Канаді, через високу концентрацію мінералів, знайдених у ґрунті. Очікується, що в майбутньому сільськогосподарські умови будуть ще кращими завдяки глобальному потеплінню і збільшенню вегетаційного періоду[15][16]. За даними Екологічної мережі Британської Колумбії, «у долині річки Піс досить сільськогосподарських ресурсів, щоб забезпечувати овочами всю північну Канаду»[17].
Транспорт
Гідролітак на Маккензі
У літній період, коли Маккензі вільна від льоду, вона є головним транспортним коридором через велику дику місцевість північної Канади, що з'єднує безліч ізольованих населених пунктів уздовж її річища. Широкі, спокійні ділянки річки часто використовуються для посадки гідролітаків у вільний від льоду час.
Найпівнічніша залізнична станція Канади розташована в місті Гей-Рівер, на південному березі Великого Невільничого озера. Товари, відправлені туди поїздом або вантажівкою, завантажувалися на баржі Північної транспортної компанії, що належала інуїтам[18]. У 2016 році Північна транспортна компанія збанкрутувала, а її активи були куплені урядом Північно-Західних територій.
Буксири тягнуть за собою по Маккезі каравани барж, в яких може бути до п'ятнадцяти суден. Товари доставляються в порт Тактояктук на східному кінці дельти Маккензі, де вони перевантажуються на океанські судна і доставляються в громади уздовж арктичного узбережжя Канади і на численні острови Канадського Арктичного архіпелагу[19]. Взимку замерзле річище річки Маккензі, особливо в районі дельти, використовується як крижана дорога, досить міцна, щоб витримувати великі вантажівки, хоча поїздки між північними громадами переважно здійснюються на собачих упряжках і снігоходах[20].
↑Mackenzie Watershed. EarthTrends: Watersheds of the World. World Resources Institute. Архів оригіналу за 7 August 2011. Процитовано 17 вересня 2011.
↑Burridge, Mary; Mandrak, Nicholas (16 серпня 2011). 104: Upper Mackenzie. Freshwater Ecoregions of the World. World Wildlife Fund, The Nature Conservancy. Архів оригіналу за 31 March 2012. Процитовано 17 вересня 2011.
↑Great Slave Sub-basin(PDF). Mackenzie River Basin: State of the Aquatic Ecosystem Report 2003. Saskatchewan Watershed Authority. с. 143—168. Архів оригіналу(PDF) за 2 April 2012. Процитовано 16 вересня 2011.
↑Jozic, Jennifer. Transportation in the North. Northern Research Portal. University of Saskatchewan. с. 3. Архів оригіналу за 16 травня 2018. Процитовано 17 вересня 2011.
