Магнітна сприйнятливість гірських порід (рос.магнитная восприимчивость горных пород, англ.magnetic susceptibility of rocks; нім.Magnetisierbarkeit f der Gesteine, Magnetisierfähigkeit f der Gesteine) — характеризує здатність гірських порід до намагнічення під дією магнітного поля. Визначається головним чином вмістом включень феромагнітних мінералів (в осн. мінералів титаномагнетитової групи).
На величину М.с. впливає також форма і розмір зерен феромагнітних мінералів, розташування зерен один відносно одного. Для г.п. найістотніше значення має початкова М.с. (в слабому магнітному полі). Загалом найбільш високими значеннями М.с. характеризуються залізисті кварцити (до 0,2). У інтрузивних гірських породах, де вміст оксидів заліза зростає при збільшенні основності, М.с. збільшується від кислих до основних (у гранітів в осн. не перевищує 10−5, а у габро досягає 10−2). Ультраосновні гірські породи характеризуються найбільш широким діапазоном зміни сприйнятливості: від слабко до дуже сильно магнітних, причому їх серпентинізація приводить до сильного збільшення сприйнятливості (до 10−2). У метаморфічних гірських порід М.с. як правило, невелика і не перевищує 5•10−6. Найменшими значеннями сприйнятливості характеризуються хемогенні осадові породи (до 3•10−7).
Для визначення магнітної сприйнятливості застосовують пондеромоторний метод Фарадея, метод Гюї, а також електромагнітний ізодинамічний сепаратор. Сепаратор складається із сильного магніту з довгими полюсами такої конфігурації, що забезпечує однорідність магнітного поля у зазорі, куди поміщений вібролоток із немагнітного матеріалу. Спочатку при вибраних куті нахилу лотка та струмі у обмотках електромагніту визначають постійну сепаратора С з використанням матеріалу. Якщо узяти речовину з відомою магнітною сприйнятливостю χ0 та при рівності гравітаційної і магнітної сил визначити кут нахилу лотка α в і величну струму у обмотках електромагніту І, то постійну сепаратора С можна розрахувати.
