Художник подав на портреті чоловічу постать майже у профіль з великою лютнею. Нестарий пан, одягнений по моді, наче люб'язно схилився. Розташування його тіла наче повторює старовинний інструмент ( chitarrone), створюючи гармонійну композицію. Особа шляхетна, вказівкою на що є тонкої роботи сукня і коштовна зброя, котру не носили селяни.
За традицією портрет вважають зображенням лютниста Жака Готьє, хоча ніяких вказівок на це не збережено.
Але створення портретів аристократів в 17 столітті вимагло від портретиста як ідеалізції моделі, точного відтворення кошовного одягу і ознак величі, так і приховування недоліків і надання переваг, яких особа не мала. Грішив цим і Антоніс ван Дейк, що часто створював лише ідеалізоване обличчя моделі, а пози вигадуавав або брав з давно виробленого стеріотипу. Стандарт існував і на зображення елегантних рук, котрі малювли з заготовленого муляжу і котрі переходили з одного портрета на інший. Антоніс ван Дейк не цурався лестити багатим і впливовим аристократам.
Стосувалось це і зобажень музичних інструментів. В портретах шляхетних осіб музичний інструмент зовсім не був вказівкою на музичні здібності чи музичну обдарованість портретованих. Він лише підкреслював їх шляхетність. Музичний інструмент в портреті пензля ван Дейка міг бути лише ще одним компліментом особі, котра могла не знати нотної грамоти і не вміла грати на жодному інструменті.
