Лесик Іван Андрійович

Лесик Іван Андрійович
Народився27 вересня 1918(1918-09-27) Редагувати інформацію у Вікіданих
Дубовичі Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер27 червня 1964(1964-06-27) (45 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Мінськ, Білоруська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняСхідне кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьвоєначальник Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materВійськова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Учасникнімецько-радянська війна Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяКПРС Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Богдана Хмельницького 2 ступеня орден Суворова III ступеня орден Червоної Зірки медаль «За бойові заслуги» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лесик.

Іван Андрійович Лесик (1918—1964) — генерал-майор Радянської армії, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1945).

Біографія

Могила Івана Лесика на Східному кладовищі Мінська.

Іван Лесик народився 27 вересня 1918 року в селі Дубовичі (нині — Кролевецький район Сумської області). У 1935 році він закінчив десять класів школи. Після цього працював в редакції районної газети «Колективіст Глухівщини» у Глухові[1]. У 1938 році заочно закінчив Комуністичний інститут журналістики в Харкові і став редактором районки. У 1938 році Іван Лесик був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. У 1940 році він закінчив Свердловське військово-політичне училище, а в 1942 році — курси молодших лейтенантів. З першого дня німецько-радянської війни — на її фронтах. В боях чотири рази був поранений, один з них важко. До квітня 1945 року підполковник Іван Лесик командував 298-м стрілецьким полком 186-ї стрілецької дивізії 65-ї армії 2-го Білоруського фронту. Відзначився під час форсування Одеру[2].

20 квітня 1945 року Іван Лесик успішно організував переправу свого полку через Одер на південь від Щецина і взяв активну участь у боях за населений пункт Нідецаден і висоту 65,4. 23 квітня 1945 року полк просунувся на захід на три кілометри, перерізавши залізницю між Щецином та Ангермюнде. У загальній складності в тих боях підрозділи полку знищили близько 400 німецьких солдатів і офіцерів, ще 27 взяли в полон.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за вміле керівництво підрозділами під час форсування Одеру, захоплення і розширення плацдарму, мужність і відвагу, проявлені в боях, підполковник Іван Лесик був удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 7558.

Після закінчення війни Іван Лесик продовжив службу в Радянській армії. У 1948 році закінчив Військову академію імені Фрунзе, в 1956 році — Військову академію Генерального штабу. Генерал-майор Іван Лесик помер 27 червня 1964 року, похований у Мінську.

Родина

  • Батько: Лесик Андрій Ілліч (1886—1961);
  • Мати: Лесик Мокрина Федорівна (1888-?)
Брати: Лесик Михайло Андрійович (1909—1996), Лесик Григорій Андрійович (1915-1996) — радянський військовик, начальник Чернігівського авіаційного училища, Лесик Олексій Андрійович (1924—2010), Лесик Павло Андрійович (1926-1995)


Нагороди

Був також нагороджений орденами Червоного Прапора, Богдана Хмельницького 2-го ступеня, Суворова 3-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, декількома медалями.

Примітки

  1. ↑ Дубовичі в роки Великої Вітчизняної війни. Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 11 вересня 2018. 
  2. ↑ Лесик, Иван Андреевич [Архівовано 11 вересня 2018 у Wayback Machine.]. Сайт «Герои страны».

Література

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии І. М. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382. (рос.)
  • В путешествие по Сумщине. Харьков, 1979. (рос.)
  • Гриченко И. Т., Головин Н. М. Подвиг. — Харьков: Прапор, 1983. (рос.)