Леонтій Квартирук

Леонтій «Левко» Квартирук[1] (1889 — 8 лютого 1966[2], Баффало) — військовик, працівник кобринської адміністрації УНР, громадсько-політичний діяч на Берестейщині, священник Української православної церкви США.

Біографія

Народився в селянській родині на Волині. У 1910 році мобілізували до російської армії. В роки Першої світової війни воював на Східному фронті. Після розгрому царських військ у Мазурських озерах Леонтій Квартирук потрапив до німецького полону, утримувався в раштатському таборі. Під впливом агітаційної роботи Союзу Визволення України зголосився до Запорізького полку імені Тараса Шевченка у складі дивізії синьожупанників. 12 січня 1917 склав присягу на вірність українському народу[3].

В травні того ж року німецьке командування відрядило сотню дивізійників, серед яких і Леонтія Квартирука, до українського військового штабу у Білій Підляській, а звідти вони роз'їхалися повітами Полісся й Підляшшя для провадження культурно-освітньої праці серед тамтешнього населення[3]. Певний час Квартирук працював вчителем в сільській україномовній школі. Як він зазначав у спогадах згодом, синьожупанники зіткнулися з низкою труднощів: частка селян категорично відмовлялася вірити, що російський цар, «помазаник Божий», зрікся престолу; водночас, сильну протидію СВУ чинили російські військові. На період вчителювання припало його знайомство із майбутнім поетом-неосимволістом Дмитром Фальківським, уродженцем Полісся[4]. В 1918 Квартирук обійняв посаду секретаря повітового старости в Кобрині п. Кордуби та започаткував створення місцевого осередку товариства «Просвіта», яке виникло 15 грудня того ж року[5].

Попри захоплення Полісся польськими військами Леонтій Квартирук залишився мешкати у місті, працював регентом хору в Олександро-Невському соборі й прислуговував дяком парафії у селі Камень-Шляхетський, де прихильники українізації православної церкви досягли широкого успіху[6]. Наприкінці літа 1932 року польський воєвода Костек-Бернацький змусив поліського архієпископа звільнити зі свого становища настоятеля парафії о. Вірослава Тхоржевського й самого дяка[7].

Квартирук підтримував тісні стосунки зі священником Олександром Самойловичем, навіть одружився з його донькою Ганною. Упродовж 1927–29 років керував кобринською повітовою філією «Просвіти на Поліссі», котра станом на початок 1929 налічувала до 165 членів й перебувала під впливом УНДО та Сельробу[5][8]. Представляв українців у міському комітеті Блоку національних меншин[6]. Після встановлення радянської влади був заарештований й протягом 1940–41 утримувався в Берестейській слідчій в'язниці. Родину вивезли до Сибіру. В роки Другої світової війни Квартирук очолював український кооператив в Кобрині. В 1944 покинув рідний край. Певний час провів у таборі для переміщених осіб «Піонер Казерне», що в Ашаффенбурзі, а відтак емігрував до Сполучених Штатів.

Вид на дім отця-настоятеля храму св. Трійці

1955 року Квартирук був висвячений в сан священника. Весною 1958 з благословення митрополита УПЦ в США Іоанна Теодоровича прибув до української православної церкви святої Трійці в Баффало. Допомагав у душпастирському служінні о. Івану Крестюку, працював учителем при парафіяльній школі й навіть короткий час її очолював. Після відходу Крестюка тимчасово виконував обов'язки настоятеля упродовж 1962 року, а в 1965 став повноцінним настоятелем[9]. Слід зауважити, що до цієї парафії належало багато українських діячів Берестейщини, як от Василь Дмитріюк з родиною та Іван Гнойовий[10].

Леонтій Квартирук входив до рядів місцевого відділу Об'єднання бувших Вояків Українців Америки, «завжди згадував добрі і славні часи, коли носив однострій синьожупанника». Загинув унаслідок нещасного випадку під час виконання своїх обов'язків: під час переходу дороги Леонтія Квартирука збив автомобіль, коли той навідував парафіян зі святою водою. Похований 12 лютого 1966 на цвинтарі у Баунд-Брук.

Примітки

  1. ↑ В джерелах зустрічається хибне написання прізвища як Квартерук, а імені — Леонід.
  2. ↑ [Некролог] // Свобода. — 1966. — № 28 (11 лютого). — С. 3. Архівовано з джерела 29 грудня 2019. Процитовано 29 грудня 2019.
  3. ↑ а б Квартирук Л. Організація українських військовополонених у Німеччині і Австрії // Літопис Волині. — Вінніпег, 1967. — № 4. — С. 59-62. Архівовано з джерела 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019.
  4. ↑ Вшанували 30-річчя священичої праці о. протоієрея Павла Фалька в Боффало // The Ukrainian Weekly. — 1965. — № 15 (23 січня). — С. 4. Архівовано з джерела 28 грудня 2017. Процитовано 28 грудня 2019.
  5. ↑ а б Місіюк В. Просвіта на Поліссі (1923-1938 рр.) / Віктор Місіюк // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Історичні науки. — 2013. — Вип. 21. — С. 138-139. Архівовано з джерела 23 січня 2022. Процитовано 9 квітня 2022.
  6. ↑ а б Мисиюк В. Национальные процессы и церковь в Полесском воеводстве (1921–1939 гг.) // Перекрёстки. — 2009. — № 1-2. — С. 224, 228, 231-232. Архівовано з джерела 23 січня 2022. Процитовано 29 грудня 2019.
  7. ↑ Власовський Іван. Нарис історії Української Православної Церкви / Іван Власовський. — Українська Православна Церква Київського Патріархату. — Київ, 1998. — Т. 4, Ч. 2. — С. 124.
  8. ↑ Ablamski, Pavel (2017). Kwestia narodowościowa na peryferiach Europy Środkowo-Wschodniej. Przypadek Polesia między dwiema wojnami. Studia z Dziejów Rosji i Europy Środkowo-Wschodniej. 52 (2): 71. doi:10.12775/SDR.2017.2.03. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020.
  9. ↑ Українська Православна Церква Св. Тройці. 1951—1981 / ред. Олександра Воронина. — Накладом Української православної церкви св. Трійці. — Боффало-Чікотовага, Н.Й., 1981. — С. 21-22, 27-28.
  10. ↑ Ільїн О. Іван Гнойовий і український рух на Берестейщині / О. Ільїн // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2014. — Вип. 24. — С. 411-412.

Джерела

  • Леонюк В. Словник Берестейщини / Володимир Леонюк. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — С. 151. — ISBN 966-95063-0-1.
  • [Некролог] // Дороговказ. — 1966. — № 10 (Березень-Квітень). — С. 20. Архівовано з джерела 23 серпня 2019. Процитовано 24 серпня 2019.
  • Хміль Іван. Українське Полісся. — Чикаго : Видавництво Товариств колишніх вояків УПА в ЗСА і Канаді, 1976. — С. 177, 229.