PROFILPELAJAR.COM

Леон Дегрель
Леон Дегрель
Léon Degrelle
Ім'я при народженні	Léon Degrelle
Народження	15 червня 1906; Буйон
Смерть	1 квітня 1994 (87 років); Малага; інфаркт міокарда
Країна	Третій Рейх, Бельгія
Рід військ	Ваффен-СС
Освіта	Левенський католицький університет (1835—1968)
Роки служби	1942–1945
Партія	Рексизм
Звання	бригадефюрер
Командування	28-а волонтерська гренадерська дивізія СС «Валлонія» (1944–1945)
Війни / битви	Друга Світова війна
Нагороди	Штурмовий піхотний знак в сріблі
Золотий нагрудний знак ближнього бою	Нагрудний знак «За поранення» в золоті
	Леон Дегрель у Вікісховищі

Леон Дегрель (фр. Leon Degrelle; нім. Leon Degrel^[1]; 15 червня 1906, Буйон, Люксембург, Королівство Бельгія — 1 квітня 1994, Малага, Андалусія, Королівство Іспанія) — бельгійський політик, один з лідерів бельгійських колабораціоністів під час Другої світової війни, засновник Рексистської партії, командувач 28-ї добровольчої дивізії СС «Валлонія». Письменник — він опублікував понад сорока книг і нарисів, від поезії до економіки, від архітектури до історії^[2].

Життєпис

Народився в сім'ї, з якої вийшло дуже багато священиків-єзуїтів. Батько — пивовар, депутат парламенту. З 1925 року Леон два роки вивчав філософію і право в університеті Леобен, здійснив подорож світом. Зайнявся політикою. В кінці 20-х роках член «Аксьон франсез» (франкомовного профашистського руху). Лідер бельгійської націонал-соціалістичної Партії Рексистів (у середині 30-х вона мала третю за величиною фракцію в парламенті). Директор видавничого дому «Рекс». У 1930 році призначений заввідділу зі зв'язків із громадськістю партії «Католицька дія». В 1932 році партія «Католицька дія» доручила Дегрелю організацію виборчої компанії. Проте його курс, спрямований на боротьбу з масонським впливом всередині цієї партії, привів Дегреля до розриву з нею і створення у травні 1935 року партії «Народний Фронт» («Front Populaire»), яку частіше називають рухом рексистів^[3].

З 1936 по березень 1937 депутат муніципальної ради Брюсселю. З 1937 року депутат парламенту. 10 травня 1940 заарештований бельгійською поліцією, пройшов 22 в'язниці, незабаром виданий німцям.

Воював у складі добровольчого легіону СС «Валлонія» . Був кілька разів поранений. Закінчив війну бригадефюрером СС. Всі свої нагороди та відзнаки він заслужив на фронті. Після чотирьох безперервних років боїв, його легіон в числі останніх залишив Радянський Союз. Свою участь у війні він описав у епопеї «Кампанія в Росії»^[2].

Коли Дегрель повернувся до Брюсселя після чотирьох років боїв на Східному фронті — йому надали найбільший масовий прийом в бельгійській історії. Тисячі бельгійців вишикувалися на вулицях Брюсселя, щоб привітати генерала, який повернувся лише за два місяці до захоплення Бельгії союзниками"^[2].

В кінці війни втік до Іспанії, а в 1946 році — до Аргентини, потім повернувся до Іспанії, де жив під ім'ям Леона Хосе де Роміреса-Рена (в Коста дель Соль). Написав 15 книг, у тому числі «Лист папі Римському»^[4]. Помер у ніч з 31 березня на 1 квітня 1994 р., в Малазі в госпіталі Сан-Антоніо-Парк.

До кінця життя залишався вірним нацистським ідеалам, неодноразово заперечував Голокост^[4]. Його екстрадиція до Бельгії була відвернена франкістським урядом за особистого втручання Франко.

Про росіян та українців

Росіяни - це великий народ. Коли ми прийшли на вашу землю, то були впевнені, що зустрінемося з унтерменшами-азіатами. Так говорила нам наша пропаганда. Але незабаром ми зрозуміли, що це брехня. Росіяни і українці - великі європейські народи: мужні, шляхетні і великодушні. Ідея колонізації Росії стала представлятися небезпечною і непотрібною ілюзією, росіяни були повинні увійти до складу Рейху на рівних з германськими народами підставах. Я спробував донести цю думку до Гітлера і Гіммлера ... Але у них були сильні пангерманські забобони. Навіть переконати їх ставитися по-іншому до французів і валлонів мені коштувало великої праці. <...> А росіян я вважаю єдиним молодим європейським народом. Вони здатні до національного відродження і порятунку всієї Європи.

Звання

15.02.42 — єфрейтор,
25.02.42 — обер-фельдфебель,
01.05.42 — лейтенант,
01.06.43 — оберштурмфюрер СС,
01.01.44 — гауптштурмфюрер СС,
20.04.44 — штурмбанфюрер СС,
01.01.45 — оберштурмбанфюрер СС,
У січні 1945 — (20.04.45) штандартенфюрер СС,
02.05.45 — бригадефюрер СС і генерал-майор військ СС.

Нагороди

(22 німецьких):

Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами
Залізний хрест 2-го класу (3 березня 1942) — нагороджений особисто генералом Вернером Занне за хоробрість у боях біля села Громова Балка.
Знак «За поранення» в чорному (23 березня 1942)
Залізний хрест 1-го класу (25 травня 1942)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (15 серпня 1942) - нагороджений генералом Ернстом Руппе.
Штурмовий піхотний знак в сріблі (25 серпня 1942) — нагороджений генералом Ернстом Руппе.
Лицарський хрест Залізного хреста (20 лютого 1944) — за прорив з «Черкаського котла».
Нагрудний знак ближнього бою в бронзі (20 лютого 1944)
Знак «За поранення» в сріблі (20 лютого 1944)
Знак «За поранення» в золоті (19 березня 1944)
Нагрудний знак ближнього бою в сріблі (19 березня 1944)
Згадується у доповіді Вермахтберіхт (22 серпня 1944)
Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям (27 серпня 1944)
Нагрудний знак ближнього бою в золоті (14 вересня 1944)
Німецький хрест у золоті (9 жовтня 1944)

Посилання

Informationen zur 28. SS-Freiwilligen Panzergrenadier-Division «Wallonien»
Kurzportrait von Léon Degrelle im Lexikon der Wehrmacht
Eichenlaubträger Leon Degrelle SS-Standartenführer, Grenadiere
Письмо папе римскому [Архівовано 3 липня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
Леон Деґрель. Лист Папі Римському [Архівовано 1 вересня 2011 у Wayback Machine.] (укр.)
Леон Дегрель. К молодежи Европы: политическое завещание (рос.)

Література

Léon Degrelle Die verlorene Legion. Erlebnisbericht des Kommandeurs der Legion «Wallonie». 1972.
Walter Held: Verbände und Truppen der deutschen Wehrmacht und Waffen-SS im Zweiten Weltkrieg. Eine Bibliografie der deutschsprachigen Nachkriegsliteratur. 5 Bände, 1978.
Rolf Michaelis: Die Panzergrenadier-Divisionen der Waffen-SS. 2. Auflage. Michaelis-Verlag, Berlin 1998, ISBN 3-930849-19-4.
Pierre Assouline, Hergé, Paris, Folio, 2003 (1× 10^{{{1}}} éd. Plon, 1996), ISBN 2070402355
Lionel Baland, Léon Degrelle et la presse rexiste, Paris, Éditions Déterna, 2009, ISBN 9782913044869
Alain Colignon, «Léon Degrelle», in Nouvelle biographie nationale, vol. 6, Bruxelles, Académie royale des sciences, de lettres et des beaux-arts, 2001, p. 111–122
Martin Conway, Degrelle. Les années de collaboration. 1940–1944 : le Rexisme de guerre, Ottigines Louvain-La-Neuve, Quorum, 1994, ISBN 2930014296
Martin Conway, Degrelle: Les années de collaboration, Éditions Labor, Bruxelles, 2005.
Последний фольксфюрер. Некролог по поводу кончины Леона Дегрелля
Ritterkreuz Archiv II/2010, Veit Scherzer, Ranis, Juni 2010, ISSN 1866-4709.
Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940-1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001.
Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001.
Schneider J.W., Their Honor was Loyalty!, R. James Bender Publishing, 197.

Медіа

Леон Дегрель

Примітки

↑ Варіант написання імені відповідно до німецької граматики та транскрипції (Дегрель служив у СС та Вермахті, був громадянином Третього Рейху, де єдиною державною мовою була німецька)
↑ ^а ^б ^в Леон Жозеф Мария Дегрелль (Degrelle) (1906–1994). Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 23 травня 2011.
↑ Леон Жозеф Мария Дегрелль (Degrelle). Архів оригіналу за 12 червня 2011. Процитовано 15 травня 2011.
↑ ^а ^б Леон Дегрель. Письмо папе римскому. [Архівовано 3 липня 2011 у Wayback Machine.]