PROFILPELAJAR.COM

Кіпніс Мирон Рафаїлович
Кіпніс Мирон Рафаїлович
Народився	21 вересня 1913 ; Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	21 вересня 1999 (86 років); Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Країна	СРСР ; Україна ; США
Діяльність	скульптор, педагог
Alma mater	Одеське художнє училище (1937) і Київський державний художній інститут (1949)
Вчителі	Теннер Григорій Самійлович , Шервуд Леонід Володимирович , Гельман Макс Ісайович , Крайнєв Данило Карпович і Шовкуненко Олексій Олексійович
Відомі учні	Потребенко Володимир Миколайович , Литвак Кім Львович , Соловйов Андрій Титович , Єлуашвілі Ілля Михайлович , Жникруп Оксана Леонтіївна , Чиж Станіслав Олександрович , Судьїна Таїсія Георгіївна , Кожевникова Тетяна Анатоліївна , Павлюк-Судьїна Євгенія Георгіївна , Ковальчук Ганна Олександрівна і Копйов Олексій Володимирович
Заклад	Одеське художнє училище
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	Спілка радянських художників України
У шлюбі з	Фальчук Фелія Яківна
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Кіпніс.

Мирон Рафаїлович Кі́пніс (21 вересня 1913, Одеса — 21 вересня 1999, Нью-Йорк) — український скульптор і педагог; член Спілки радянських художників України з 1958 року. Чоловік Фелії, батько Алли Фальчуків.

Біографія

Народився 21 вересня 1913 року в місті Одесі (нині Україна). Протягом 1932—1937 років навчався в Одеському художньому училищі, де його викладачами були зокрема Григорій Теннер, Данило Крайнєв, Олексій Шовкуненко. Після закінчення училища вступив на скульптурний факультет Київського державного художнього інституту, де навчався у Леоніда Шервудв, Макса Гельмана^[1].

З 1941 року служив в Червоній армії в кавалерії^[2]. Брав участь у німецько-радянській війні. Протягом 1943–1945 років перебував у полоні.

1949 року закінчив перерване війною навчання у Київському художньому інституті і протягом 1949—1966 років викладав у Одеському художньому училищі, одночасно працював у скульптурному цеху відділення Художнього фонду України. Серед учнів: Володимир Потребенко, Кім Литвак, Андрій Соловйов, Ілля Єлуашвілі, Оксана Жникруп, Станіслав Чиж, Таїсія Судьїна.

Жив в Одесі в будинку на вулиці Червоної Гвардії, № 2, квартира 14, потім в будинку на вулиці Катерининській, № 81, квартира 1^[3]. 1993 року виїхав до США. Помер у Нью-Йорку 21 вересня 1999 року.

Творчість

Працював в галузі станкової (переважно портрета) і монументальної скульптури. Серед робіт:

«Раціоналізатор» (1951);
«Першотравень» (1952, у співавторстві);
барельєф «Взяття Хаджибея» (1953, гіпс, Одеський залізничний вокзал),
«Колгоспниця Л. Сомова» (1954);
«Морська піхота» (1957, гіпс тонований; Одеський художній музей);
«Голова юнака» (1958);
«Водолаз» (1960, гіпс тонований; Одеський історико-краєзнавчий музей);
«У таборі смерті» (1961, литий бетон);
«Равенсбрюк» (1961);
«У неволі» (1964, гіпс тонований);
«Хліб» (1969, литий бетон; 1982, шамот);

портрети

«Підводник А. Яковлєв» (1964, епоксидна смола);
«Ернесто Че Гевара» (1970, гіпс; Музей Че Гевари в Гавані);
«Анатолій Луначарський» (1971, бронза; Одеський художній музей);
«В. Г. Каверзін» (1971, шамот);
«Філолог В. В. Петровський» (1972, гіпс);
«Павло Волокидін» (1974, бронза);
«Григорій Крижевський» (1977);
«Олександр Фрейдін» (1977, гіпс);
«Джума Джумадурди» (1977, теракота, Одеський художній музей; 1979, шамот);
барельєф Володимира Леніна (1980, мідь кована);
«Григорій Орджонікідзе» (1981, залізобетон).

пам'ятники

монумент Зої Космодем'янській у Білгороді-Дністровському (1968, бетон);
пам'ятні знаки загиблим воїнам у німецько-радянській війні в Оренбурзькій області РРФСР (1976 та 1979, залізобетон)^[1];
генералу Івану Микитовичу Інзову у Білгороді-Дністровському (1980, мідь кована, бетон)^[1].

У 1950-ті роки виконав також зразки статуеток для масового виробництва (порцеляна)^[1].

Брав участь у республіканських виставках з 1953 року, всесоюзних — з 1951 року.