PROFILPELAJAR.COM

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кримінальний кодекс (значення).

Кримінальний кодекс — систематизований законодавчий акт, що врегульовує питання виключного переліку діянь, які є кримінальними правопорушеннями, встановлює підстави кримінальної відповідальності та передбачає види покарань та/або заходів безпеки до осіб, котрі вчинили заборонену дію чи бездіяльність. Водночас кримінальний кодекс має предметом регулювання також і інші, крім вище зазначених, питання матеріального кримінального права, що пов'язані з зі злочинами (проступками) і відповідальністю за їх вчинення (наприклад, давність притягнення до кримінальної відповідальності, звільнення від неї, судимість та пробацію тощо).

Кримінальний кодекс може бути єдиним джерелом кримінального права певної країни — у разі коли кримінальне право повністю кодифіковане (Україна і країни СНД), основним джерелом кримінального права — коли система джерел кримінального права не вичерпується лише кримінальним кодексом, а кримінально-правові норми розміщені в окремих законах про кримінальну відповідальність неповнолітніх, юридичних осіб, військовослужбовців (закон про військові злочини або військовий кримінальний кодекс), і ці закони діють одночасно з КК (ФРН, Франція, Чехія та ін.).

Першим кримінальним кодексом в Європі було, по суті, Кримінальне уложення німецького імператора Карла V 1532 р., яке в латиномовному варіанті мало назву кримінальної Конституції (Constitutio Criminalis Carolina^[1]). Появу терміна «кримінальний кодекс» пов"язують з прийнятим 1810 р. Кримінальним кодексом Франції (Code Penal). Кримінальні кодекси є більш типовими для континентального (романо-германського) права і в країнах, які рецепціювали римську правову традицію (Африка, Латинська Америка та ін.); рідкісними кримінальні кодекси є в країнах, що належать до юрисдикції загального права (англ. common law jurisdictions -- країни-репрезентанти англо-саксонської правової сім"ї).

Багатотомне видання Кримінального кодексу Каліфорнії (з постатейними матеріалами)

Кримінальні кодекси сучасних держав були прийняті в різний час, тому, щоб відповідати сучасним потребам боротьби зі злочинністю, кримінальне законодавство досить часто оновлюється шляхом часткового реформування окремих інститутів (наприклад, Шостий закон про реформу кримінального права 1998 року у ФРН) або шляхом повної рекодифікації (наприклад, у 2009 р. в Румунії було прийнято новий КК, який мав замінити КК 2004 р., однак через те, що КК Румунії 2004 р. ніколи так і не вводився в дію ^[2], фактично КК 2009 р. замінив КК Румунії 1969 р.).

У Європі виділяються декілька поколінь кримінальних законів. Найстарішими є кримінальні кодекси Мальти (1854р.; фактично КК Франції 1810 р., перекладений італійською мовою), Бельгії (1867р.; діє також на території Люксембургу), Голландії (1886р.), Фінляндії (1889 р.), Норвегії (1902 р.). У 30-ті роки XX ст. Були прийняті чинні КК Італії (1930), Данії (1930), Швейцарії (1937). З кодифікацій 60-х рр. сьогодні зберігають чинність лише КК Швеції 1965 р. та реформований КК Болгарії 1968 р. В значній кількості європейських країн (особливо постсоціалістичного табору) в зв’язку з демократичними перетвореннями, у 1990-2000 рр. також було прийняте нове кримінальне законодавство. Нові КК з’явилися в Албанії (1995), Іспанії (1995), Македонії (1996), Росії (1996), Хорватії (1997), Польщі (1997). Найновішими європейськими кримінальними законами є КК Словаччини (2005р.^[3]), Словенії (2008р.), КК Чеської республіки від 8 січня 2009 р. (чинний з 01 січня 2010 р.), КК Румунії від 17 липня 2009 р. № 286 (за першою редакцією перехідних положень він мав набрати чинності з 24 липня 2010 р., але набрав чинності фактично 01 лютого 2014 р.^[4]), КК Республіки Хорватія від 21 листопада 2011 р. Новий КК Угорщини прийнято 25 червня 2012 р., він набув чинності з 01 липня 2013 р.

Кримінальні кодекси за країною

Європа

Азія

Північна Америка

Південна Америка

Австралія та Океанія

Держави пострадянського простору

Історичні кримінальні кодекси

Див. також

Примітки

↑ Каролина. Уголовно-судебное уложение Карла V. Перевод, предисловие и примечания заслуженного деятеля науки Казахской ССР проф. С. Я. Булатова. - Алма-Ата: Наука, 1967 (перевидано: Астана, 2010.).
↑ W. G. Brînză. The new penal code european union requirement or necessity for romania? // Agora. International Journal of Juridical Sciences. - 2013. - No. 3. - РР. 14-18. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 18 квітня 2014.
↑ Prehľad ustanovení zákona č. 300/2005 Z. z. Trestný zákon. Trestný zákon s komentárom [Архівовано 17 квітня 2018 у Wayback Machine.]; Act No. 300/2005 Coll., the Criminal Code, as amended (the “New Criminal Code”) (zákon č. 300/2005 Z. z., Trestný zákon v znení neskorších predpisov) // © preklad a kompilácia: Mária Durčová, 2006 - 2009. [Архівовано 7 березня 2020 у Wayback Machine.]
↑ RO-115-Flash Report-New Criminal Code.pdf [Архівовано 19 квітня 2014 у Wayback Machine.] , Sergiu Mihailescu and Anna Morogai. Romania has a new Criminal Code [Архівовано 19 квітня 2014 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б Текст КК Естонії російською мовою станом на 15.07.2013 р. (на сайті Zakony.ee). Архів оригіналу за 04.05.2014. Процитовано 04.05.2014.
↑ На сайті www.legimonaco.mc. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 13 березня 2022.
↑ Lov 20. mai 2005 nr. 28 Lov om straff (straffeloven) // Lovdata (lovdata.no). Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 12 квітня 2019.
↑ Втратив чинність з 01 жовтня 2015 року
↑ Уголовный кодекс Российской Федерации от 13.06.96 N 63-ФЗ (ред. от 03.02.2014 с изменениями, вступившими в силу с 15.02.2014) // ZakonBase.ru, © 2012 - 2021 [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.], Уголовный кодекс Российской Федерации от 13 июня 1996 г. N 63-ФЗ (УК РФ) (с изменениями и дополнениями). 09.10.2020 // Система ГАРАНТ [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.]

Посилання

Карний кодекс та право про переступи [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / Перекл. з польської. Краків : Українське Видавництво, 1943. 99 с.
Кодекс карного справування [Архівовано 16 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / Перекл. з польської. Краків : Українське Видавництво, 1943. 236 с.

Література

Кленова Т. В. Основы теории кодификации уголовно-правовых норм: Монография. — Самара: Издательство Самарского университета, 2001. — 244 с.
Панько К. К. Методология и теория законодательной техники уголовного права России. Монография. — Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2004. — 272 с.
Семенов И. А. Законодательная техника в уголовном правотворчестве. — Тюмень, 1998.
Соловьев О.Г. Юридическая техника в механизме уголовно-правового регулирования : проблемы теории и практики: учеб. пособие для вузов / Науч.-метод. совет ун-та; Яросл. гос. ун-т им. П.Г. Демидова. - Ярославль: Б.и., 2008. - 166 с.
Иванчин А.В. Законодательная техника и ее роль в уголовном правотворчестве: Монография. - М.: Юрлитинформ, 2011. - 206 с. (також Иванчин А.В. Законодательная техника в механизме уголовного правотворчества: Учебное пособие. - Ярославль: Издательство ЯрГу, 20009. - 188 с. [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.])
Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса. - Петроград, 1917.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Андрусенко О.В., Кодан С.В. От свода законов уголовных к уложению о наказаниях уголовных и исправительных. Очерки по истории систематизации уголовного законодательства в первой половине XIX в. - Екатеринбург: УрАГС, 2000. – 148 с.
Дудырев Ф. Ф. Кодификация уголовного законодательства Российской империи в XVIII - начале XX в.: монография. - Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2011. - 486 c.
Codifying the Criminal Law. — Dublin: Expert Group on the Codification of the Criminal Law, 2004. — 133 р.
Тихонова С. С. Юридическая техника в уголовном праве: курс лекций. — Н. Новгород: Деком, 2008. — 243 с. — ISBN 978-5-89533-207-8
The Handbook of Comparative Criminal Law / Edited by Kevin Jon Heller and Markus D. Dubber. — Stanford: Stanford University Press, 2010. — 672 p.
Хавронюк М. І. Наукове осмислення правової доктрини та кримінального законодавства зарубіжних країн // Вісник Асоціації кримінального права України, 2013. – № 1(1). – С. 298 – 347.^{[недоступне посилання з червня 2019]}