PROFILPELAJAR.COM

region = скасований = CoordScale =
Кременчуцька комісаріатська комісія
	49°2′40″ пн. ш. 33°25′43″ сх. д. / 49.04444° пн. ш. 33.42861° сх. д.
Країна	Україна
Місто	м. Кременчук, Полтавська область
Стиль	класицизм
Перша згадка	1813 рік
Початок будівництва	бл. 1810
Побудовано	бл. 1813
Статус	пам'ятка архітектури місцевого значення
Стан	на межі руйнування
	Кременчуцька комісаріатська комісія Кременчуцька комісаріатська комісія (Україна)
	Медіафайли у Вікісховищі

Кременчуцька комісаріатська комісія (Крюківський інтендантський склад; Комплекс військових складів) — пам'ятка архітектури в Кременчуці. Являє собою комплекс із п'яти будівель у класицистичному стилі в Крюкові неподалік від Крюківського моста. Було зведено між 1810 та 1813 роком.

Історія

За наказом головнокомандувача російської армії Григорія Олександровича Потьомкіна під час Російсько-турецької війни 1787—1792 років на березі Дніпра у Крюкові на території колишньої фортеці були збудовані дерев'яні магазейни для зберігання зброї, амуніції та обмундирування — прямокутні в плані споруди довжиною більше 90 сажнів, розділені на два яруси, у кожному з яких знаходилося по 10 комор. Із боку двору вздовж фасаду йшла відкрита галерея.

Поряд розташувалися Крюківський казенний магазин для провіанту, сортовий двір Головного комісаріатського депо, комісія Херсонського депо, тимчасові сховища Головного Кременчуцького запасного магазейну, провіантські магазейни Малоросійської казенної палати.

У першій половині ХІХ ст. (між 1810 та 1813 роками) на цьому місці зводиться садиба комісаріатської комісії, ансамбль якої склали: головний адміністративний будинок, службові флігелі, одно- та двоповерхові магазейни, з'єднані між собою високою кам'яною стіною з брамами, проїздами, розташовані по периметру навколо просторого прямокутного внутрішнього двору.

Комплекс будівель на початку ХХ ст. і в 2015 році

Опис

Адміністративний будинок був звернений головним фасадом на Торгову площу й став її головним архітектурним елементом.

З обох боків від адміністративного будинку симетрично розташувалися одноповерхові флігелі, з'єднані отинькованим кам'яним муром із в'їзними брамами: праворуч — будинок доглядача, ліворуч — будинок для служителів. Двоповерховий будинок вирішений у формах зрілого класицизму: строго симетрична композиція, чітко виділений за допомогою 6-колонного тосканського портика центр, значення якого до того ж посилюється звучанням малого ордеру, що застосований в оформленні в'їзних брам.

Із поздовжніх сторін садиби знаходилися Г-подібні у плані двоповерхові кам'яні корпуси сортових магазейнів. На протилежній стороні розташовувався одноповерховий «свальной» магазейн, з'єднаний з сортовими кам'яними брамами, що вели до суміжної території з дерев'яними складськими одноповерховими будинками. Як і більшість аналогічних споруд, «свальной» магазейн був прямокутним у плані одноповерховим будинком із пандусами та невеликими рідко розставленими вікнами з арочними перемичками, розташованими під карнизом вгорі. Одна поперечна стіна розділяла внутрішній простір на дві частини. Сортові магазейни були з внутрішнім рядом колон для підтримки прогону, на який спиралися балки стелі. Фасади цих двоповерхових будинків з боку міста збагачувались лише невеликими вікнами вгорі під карнизом. Із боку двору тягнулися галереї, сформовані двоярусною аркадою.

У мистецтві

Комплекс будівель комісаріатської комісії зображено на картині «Площа провінційного міста» українського художника Євграфа Крендовського, написаної в 1850-х роках. Картина знаходиться в Третьяковській галереї. Довгий час вважалося, що на ній зображено Олександрівську площу в Полтаві, але 2015 року Володимиром Тарасовим та Сергієм Бояренцевим було доведено, що це — Торгова площа та будівлі комісаріатської комісії^[1]^[2].

Сучасний стан

Будівлі Кременчуцької комісаріатської комісії збереглися в сучасній забудові міста, уцілілівши в часи Другої світової війни. 2013 року відповідно до «Наказу Управління культури Полтавської ОДА від 03.06.2013 № 196» комплекс був унесений до «Переліку об'єктів культурної спадщини Полтавщини»^[3]^[4]. Але наразі він знаходяться на межі руйнування. До того ж високий залізничний насип, що тягнеться уздовж комплексу, повністю закриває головний фасад.

30 січня 2017 року на сервісі «Електронні звернення та петиції у м. Кременчуці» було зареєстроване звернення Сергія Бояренцева до міської влади врятувати унікальну історичну будівлю, але воно не набрало достатньої кількості підписів^[5]^[6].

Галерея

Примітки

↑ XX научная конференция. Экспертиза и атрибуция произведений изобразительного и декоративно-прикладного искусства. Программа — Москва: Государственная Третьяковская галерея, Объединение «Магнум Арс», 2015 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 лютого 2018. Процитовано 15 лютого 2018.
↑ Тарасов В. И. Художник Е. Ф. Крендовский. Известное о неизвестном / В. И. Тарасов, С. М. Бояренцев // Экспертиза и атрибуция произведений изобразительного и декоративно-прикладного искусства. XX научная конференция 25–27 ноября 2015 / В. И. Тарасов, С. М. Бояренцев. — Москва: Объединение «Магнум Арс», 2016. — С. 255—260.
↑ Наказ Управління культури Полтавської ОДА від 03.06.2013 № 196 «Про доповнення переліку культурної спадщини Полтавщини» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 лютого 2018. Процитовано 11 лютого 2018.
↑ Додаток до рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 20 грудня 2016 року
↑ Бояренцев С. М. Врятуємо унікальну історичну будівлю! // Електронні звернення та петиції, м. Кременчук. — 2017-01-26. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 11 лютого 2018.
↑ Горгола Р. Крюков в Третьяковской галерее / Руслана Горгола. // Кременчуцький ТелеграфЪ. — 2017-01-31. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 11 лютого 2018.

Джерела

Лушакова А. М. Споруди військового відомства в забудові дожовтневого Кременчука / Алла Миколаївна Лушакова // Вісник КДПУ імені Михайла Остроградського. Випуск 4/2009 (57). Частина 2 / Алла Миколаївна Лушакова. — Кременчук, 2009. — С. 178—183.
Лушакова А. М., Євселевський Л. І. Вулицями старого Кременчука / А. М. Лушакова, Л. І. Євселевський. — Видання друге, перероблене і доповнене. — Кременчук: Вид–во «Кременчук», 2001. — 224 с. (рос. мовою).