Козуб

Козуб з лубу
Запит «Стуга» перенаправляє сюди. Не слід плутати з Струга (притока Білоусу).

Ко́зуб[1], ко́зубень, зменш. козубе́нька, козубе́ць, діал. козу́бка[2] — невеликий кошик, короб, сплетений з лубу (лика, бересту) або лози, переважно для ягід. Козуб з лубу також відомий під діалектною назвою «стуга» (зменш. «стужка»), так називали і лозовий козуб, покритий шаром глини і призначений для зберігання зерна, борошна[3].

Етимологія

Слово козуб походить від прасл. *kozubъ, пов'язаного очевидно з *koza (первісне значення — «торбинка з козячої шкіри») або з *koža («шкіра»). Розвиток семантичного зсуву «мішечок з шкіри» ⇒ «кошик» не зовсім ясний[4].

Інше

  • Козуб, який навішували на плече при засіванні поля ручним способом, називався «сіва́» (діал. «сівня́»)[5][6].
  • Від слова «козуб» походить низка українських прізвищ (Козуб, Козубенко, Козубняк, Козубов), топоніми (Малі Козуби) тощо.

Прислів'я, мовні звороти

  • Як не гриб, то не лізь у козуб (з записів М. Номиса)
  • Козуба́тий — «пузатий»
  • Ко́зубом ста́ти — «стати дуже твердим від морозу» (як кора), «задубіти» (про мокрий одяг).

Згадки в літературі

Див. також

Примітки

  1. ↑ Козуб // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Інші назви — козубня́, ку́зоб, ку́зуб, кузубе́нька
  3. ↑ Стуга // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  5. ↑ Сіва // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  6. ↑ Сівня // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Посилання