Коель новозеландський

Коель новозеландський

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Зозулеподібні (Cuculiformes)
Родина: Зозулеві (Cuculidae)
Підродина: Зозулині (Cuculinae)
Рід: Новозеландський коель (Urodynamis)
Vigors & Horsfield, 1826
Вид: Коель новозеландський
Біноміальна назва
Urodynamis taitensis
(Sparrman, 1787)
Синоніми
Cuculus taitensis Sparrman, 1787
Eudynamys taitensis (Sparrman, 1787)
Посилання
Вікісховище: Urodynamis taitensis
Віківиди: Urodynamis taitensis
EOL: 45517817
ITIS: 177847
МСОП: 22684072
NCBI: 2497756
Fossilworks: 370687

Кое́ль новозела́ндський[2] (Urodynamis taitensis) — вид зозулеподібних птахів родини зозулевих (Cuculidae)[3]. Гніздяться на Новій Зелендії, зимують в Океанії[4][5]. Це єдиний представник монотипого роду Новозеландський коель (Urodynamis)[6].

Опис

Новозеландський коель
Новозеландський коель в польоті

Новозеландський коель — це велика зозуля з широкими, загостреними краями, дуже довгим, заокругленим на кінці хвостом і коротким, гачкуватим на кінці дзьобом. Довжина птаха становить 40—42 см, розмах крил 47—52 см, вага 120 г.

Тім'я і потилиця темно-коричневі, поцятковані охристими смужками. Обличчя білувате, сильно поцятковане коричневими смужками, через очі ідуть широкі темно-коричневі смуги, над очима білуваті «брови», під дзьобом темні «вуса». Верхня частина тіла бура, поцяткована більш світими смужками, кінчикик хвоста білий. Нижня частина тіла біла, поцяткована чорнувато-коричневими смужками. Лапи зеленувато-сірі, дзьоб жовтувато-коричневий. Молоді птахи сильно поцятковані білуватими плямами, нижня частина тіла у них охриста. Голос — гучний, пронизливий свист[7].

Поширення і екологія

Новозеландські коелі гніздяться в Новій Зелендії, в центральній частині Північного острова, на західному узбережжі Південного острова і на сусідніх островах Літл-Баррієр[en], Грейт-Барр'єр, Капіті і Стюарт[8]. Вони живуть в густих нотофагусових, подокарпових і мішаних лісах, в чагарникових заростях, іноді на соснових плантаціях, в манукових заростях, парках і садах[9][10][11][12]. Зустрічаються поодинці[13], в глибині острова і на узбережжях, в горах частіше на порослих гісом хребтах, ніж в долинах[14][15][16].

На Новій Зеландії новозеландські коелі живуть з початку жовтня до лютого-березня, іноді до квітня або довше. Взимку птахи мігрують на північ і північний схід на острови Тихого океану, від Палау, Каролінських і Маршаллових островів на схід через Фіджі, Тонгу і Самоа до островів Кука, Товариства, Тубуаї, Маркізьких островів і островів Піткерн[17]. Також вони зустрічалися на південному заході Тихого океану, на островах архіпелагу Бісмарка, Соломонових островах і Вануату, а також на островах Норфолк, Лорд-Гав і Кермадек. Бродячі птахи спостерігалися в Австралії, Папуа Новій Гвінеї, на Гуамі і Північних Маріанських островах, у травні 2008 року в японській префектурі Тіба. На зимівлі новозеландські коелі зустрічаються у вологих тропічних лісах, в садах і на кокосових плантаціях. Ареал зимування цих птахів є надзвичайно широкий: відстань між Палау і островами Піткерн становить приблизно 11 000 км. Середня довжина міграції в один кінець для цих птахів становить від 2500 до 3500 км[18][19].

Поведінка

Новозеландські коелі живляться переважно комахами, іноді також пташенятами, яйцями і дрібними дорослими птахами, такими як макомако, а також ящірками. Іноді вони доповнюють свій раціон плодами і насінням[20]. Шукають їжу в кронах дерев і в чагарниках, переважно вночі[21]. Птахи-хазяї годують пташенят комахами.

Новозеландські коелі не формують тривалих пар. Самці приваблюють самиць тим, що хлопають крилами і кричать. Як і багато інших зозуль, новозеландські коелі практикують гніздовий паразитизм[22]. Вони відкладають яйця в гнізда могуа, іноді також білолобим і великоголовим тоутоваї[23]. Пташенята вилуплюються раніше, ніж пташенята птахів-хазяїв і викидають інші яйця з гнізда. Вони здатні імітувати крик пташенят птахів-хазяїв.

В культурі

Серед маорі новозеландські коелі відомі як koekoeā, а в Полінезії — як kārewarewa. Весяні міграції цих птахів слугували орієнтиром полінезійцям в пошуках Нової Зеландії[24][25]. Також маорі вважали, що приліт новозеландських коелів вказував, що прийшов час саджати батат, а їх відліт — на те, що прийшов час збирати врожай.

Примітки

  1. ↑ BirdLife International (2016). Urodynamis taitensis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 26 жовтня 2022
  2. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Turacos, bustards, cuckoos, mesites, sandgrouse. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 26 жовтня 2022.
  4. ↑ Davis, William E. (September 2001). Handbook of Australian, New Zealand, and Antarctic Birds, Volume 4: Parrots to Dollarbird. The Wilson Bulletin. 113 (3): 359—360. doi:10.1676/0043-5643(2001)113[0359:ol]2.0.co;2. ISSN 0043-5643. S2CID 85784425.
  5. ↑ Long-tailed cuckoo. New Zealand Forest Owners Association. Процитовано 18 серпня 2021.
  6. ↑ Sorenson, Michael D.; Payne, Robert B. (2005). «A molecular genetic analysis of cuckoo phylogeny». In Payne, Robert B. The Cuckoos. Oxford University Press. p. 93. ISBN 0-19-850213-3.
  7. ↑ Andersen, Johannes C. (1926). Bird-Song and New Zealand Song Birds. Whitcombe & Tombs. с. 180–182. OCLC 771056654.
  8. ↑ McLean, I.G. (1988). Breeding behaviour of the long-tailed cuckoo on Little Barrier Island. Notornis. 35: 89—98.
  9. ↑ Blackburn, A (1965). Notornis. с. 12:191–207.
  10. ↑ Challies, C.N. (1962). Notornis. с. 10:118–27.
  11. ↑ Guy, G (1947). NZ Bird Notes. с. 2:132.
  12. ↑ Guest & Guest, G (1993). Notornis. с. 40:137–41.
  13. ↑ Cunningham, J.M. (1985). Long-tailed Cuckoo. Reader's Digest Complete Book of New Zealand Birds. с. 255. ISBN 0474000486.
  14. ↑ Sibson, R.B. (1949). NZ Bird Notes. с. 3: 151–5.
  15. ↑ Dawson, E.W. (1950). Bird notes from Little Barrier. Notornis. 4 (2): 29.
  16. ↑ Penniket, J.G. (1955). Handbook of Australian, New Zealand & Antarctic Birds Volume 6. Melbourne: Oxford University Press. с. 171—5.
  17. ↑ Gill, B.J.; Hauber, Mark E. (2012). Piecing together the epic transoceanic migration of the Long-tailed Cuckoo (Eudynamys taitensis): an analysis of museum and sighting records. Emu - Austral Ornithology. 112 (4): 328. doi:10.1071/MU12022. S2CID 85717933.
  18. ↑ Elphick, J (1995). The Atlas of Bird Migration. Sydney, Australia: Reader's Digest.
  19. ↑ Dorst, J (1962). The Migrations of Birds. London, England: Heinemann, London.
  20. ↑ McLean, I.G. (1988). Whitehead breeding and parasitism by Long-tailed Cuckoos. Notornis. 29: 156—158.
  21. ↑ Turbott, E.G. (1967). Buller's Birds of New Zealand. Christchurch, New Zealand: Whitcombe & Tombs.
  22. ↑ Gill, B.J. (2013). Long-tailed Cuckoo. New Zealand: NZ Birds online.
  23. ↑ Fulton, R (1904). The Kohoperoa or Koekoea, Longtailed Cuckoo (Urodynamustantensis): an account of its habits, description of a nest containing its egg, and a suggestion as to how the parasitic habit in birds has become established. Trans. N.Z. с. 36:113–148.
  24. ↑ Crowe, Andrew (2018). Pathway of the Birds: The Voyaging Achievements of Māori and their Polynesian Ancestors. Auckland: David Bateman Ltd. с. 106, 149, 150.
  25. ↑ Taonui, Rāwiri (8 лютого 2005). Canoe navigation – Locating land. Te Ara – the Encyclopedia of New Zealand (англ.). Процитовано 30 червня 2019.

Джерела

  • N. B. Davies: Cuckoos, Cowbirds and Other Cheats. T & AD Poyser, London 2000, ISBN 0-85661-135-2.
  • Johannes Erhitzøe, Clive F. Mann, Frederik P. Brammer, Richard A. Fuller: Cuckoos of the World. Christopher Helm, London 2012, ISBN 978-0-7136-6034-0.
Птах Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.