Зоря Каус Австраліс має велике південне схилення. У південній півкулі зоря відіграє важливу навігаційну роль. Із території України видима тільки у південних областях улітку.
Характеристики
Яскравий компонент (Каус Австраліс А) - блакитний гігант спектрального класу В 9,5 III[4]. Він приблизно в 5 разів масивніший за Сонце і в 7 разів більший за радіусом. Діаметр зорі дорівнює приблизно 10 мільйонам кілометрів. Відстань до зорі — 44 парсек (145 світлових років). Температура поверхні зорі дорівнює 9 200 Кельвінів (в 1,5 рази вища сонячної).
Зоря швидко обертається — швидкість обертання на екваторі у проєкції на промінь зору (Vesin(i) ) становить 236 км/с[9]. Також вона має потужне магнітне поле з напруженістю в діапазоні 10.5-130.5 Гаусів[10] та є джерелом рентгенівського випромінювання. Зважаючи на те, що система Каус Австраліс має надлишкове інфрачервоне випромінювання, можна припустити наявність навколозоряного пилового та уламкового диску. Виходячи з температури цього диску, він розташований на орбіті головної зорі системи приблизно на відстані 155 а.о. від неї[11].
На кутовій відстані 2,392 секунди під кутом 142,3° Каус Австраліс А має зорю-супутник із видимим блиском 14m. Це зоря головної послідовності з масою приблизно 95 % сонячної і приблизно 89 % від світності Сонця. На такій відстані до системи, цей кут еквівалентний фізичній відстані близько 106 а.о., тобто зоря-супутник перебуває всередині уламкового диску основної зорі. Система має вищу лінійну поляризацію, ніж очікується з її відстані до Сонця; як пояснення запропоновано розсіювання світла від уламкового диска супутника[12]. До ідентифікації супутника (1993 року за допомогою коронографа адаптивної оптики), імовірно він був відповідальний за спектральні аномалії, які приписували головній зорі[13].
На відстані 32,3 кутових секунди виявлено зорю-кандидата у третій компонент системи[6].
↑ абвгJohnson, H. L. та ін. (1966), UBVRIJKL photometry of the bright stars, Communications of the Lunar and Planetary Laboratory, 4: 99—100, Bibcode:1966CoLPL...4...99J
↑ абHouk, Nancy; Smith-Moore, M. (1979), Michigan catalogue of two-dimensional spectral types for the HD stars, Michigan Catalogue of Two-dimensional Spectral Types for the HD stars. Volume_3. Declinations -40_ƒ0 to -26_ƒ0, Ann Arbor, Michigan: Dept. of Astronomy, University of Michigan, 3, Bibcode:1982mcts.book.....H
↑Evans, D. S. (June 20–24, 1966). The Revision of the General Catalogue of Radial Velocities. У Batten, Alan Henry; Heard, John Frederick (ред.). Determination of Radial Velocities and their Applications, Proceedings from IAU Symposium no. 30. Determination of Radial Velocities and their Applications. Т. 30. University of Toronto: International Astronomical Union. с. 57. Bibcode:1967IAUS...30...57E.
↑Lang, Kenneth R. (2006), Astrophysical formulae, Astronomy and astrophysics library, т. 1 (вид. 3rd), Birkhäuser, ISBN3-540-29692-1, архів оригіналу за 22 червня 2013, процитовано 30 травня 2016. Радіус (R*) визначається:
↑Cotton, D. V. та ін. (January 2016). The linear polarization of Southern bright stars measured at the parts-per-million level. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 455 (2): 1607—1628. arXiv:1509.07221. Bibcode:2016MNRAS.455.1607C. doi:10.1093/mnras/stv2185.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
↑Golimowski, David A.; Durrance, Samuel T.; Clampin, Mark (March 1993), Detection of an apparent star 2.1 arcsec from the circumstellar disk candidate Epsilon Sagittarii, Astronomical Journal, 105 (3): 1108—1113, Bibcode:1993AJ....105.1108G, doi:10.1086/116498