У 1833 році одружився з Зофією Никорович. В їхньому шлюбі народилося п'ятеро дітей, але, на жаль, усі вони померли від хвороб. Після короткочасної смерті їх дітей, Кароль розпочав благочинну діяльність, а у своєму маєтку у Скваряві відкрив початкову школу та шпиталь.
Після смерті дружини, він у 1839 році, став ченцем ордену єзуїтів та після дворічного новіціату 12 вересня1841 року склав перші обіти.
Доглядав за хворими на холеру та надавав їм непосильну допомогу, але, захворівши, і сам став жертвою епідемії холери. Помер Кароль Антоневич 14 листопада1852 року в Обрі, де й був похований.
Творча спадщина
Кароль Антоневич написав велику кількість оповідань та віршів. Є автором відомих релігійних пісень:
«Biedny, kto Ciebie nie zna od powicia»;
«Chwalcie łąki umajone»;
«Do Betlejemu pełni radości» (колядка);
«Nazareński śliczny kwiecie»;
«Nie opuszczaj nas»;
«O Józefie uwielbiony»;
«O Maryjo, przyjm w ofierze»;
«Panie, w ofierze Tobie dzisiaj składam» та багатьох інших.
Незадовго до вступу в орден, він написав пісню-гімн, яка є вираженням людської «долини сліз» і, одночасно, особистим виразом віри, надії і любові — «В хресті страждання, в хресті спасіння».
У поезії Антоневича домінують три ідейно-тематичних гілки — свідоме переживання благодаті Божого дитинства, прийняття страждання як важливого елемента християнського життя та посилена любов і шанування Пресвятої Діви Марії. Останнім твором, завершеним вже після смерті автора, одним з його братів священнослужителів — коляда для дітей «Розсадник». Книга була вперше видана у Познані видавництвом Л. Межбаха у 1857 році.
Твори Короля Антоневич видавалися у різних світських і релігійних періодичних виданнях:
«Sonety» (Lemberg, 1828);
«Bielany, poezya» (Lemberg, 1829);
«Stanzen eines nordischen Aschenmannes» (Wien, 1831);
«Listki palmowe» (Wien, 1834);
«Wspomnienia Mikuliczyna 1833» (Lemberg, 1834);
«Majówka w Orzechówce» (1845);
«Święty Isydor, oracz. Podarek dla szkółek ludu naszego» (Leszno, 1849);
«Obrazki z życia ludu wiejskiego dla szkółek wiejskich» (Lemberg, 1850);
«Czytania świąteczne dla ludu naszego» (zwei Teile, Krakau, 1850);
«Droga krzyżowa. Z rycinami stacyj» (Krakau, 1850);
«Pamiątka jubileuszu w roku 1851» (Krakau, 1851);
«Ojcze nasz. Upominek missyjny dla matek i dziatek» (Leszno, 1852);
«Nauki i mowy przygodne miane w Krakowie» (Krakau, 1853);
«Wspomnienia missyjne z roku 1846» (Posen, 1855).
Наприкінці XX століття його твори були видані окремими книгами:
Antoniewicz Karol Bołoz. «Już majowe świecą zorze…» (Gazeta Niedzielna, 1990);
Antoniewicz Karol Bołoz. «Kwiat nadziei, kwiat miłości…» (Gazeta Niedzielna, 1990);
Antoniewicz Karol Bołoz. «Majowe kwiecie» (Gazeta Niedzielna, 1992);
Antoniewicz Karol Bołoz. «Majowe kwiecie» (Gazeta Niedzielna, 1994);
Antoniewicz Karol Bołoz. «Ona czuwać będzie…» (Gazeta Niedzielna, 1990).
↑Barącz S. Żywoty sławnych Ormian w Polsce]… — S. 23.
Джерела
Constantin von Wurzbach Antoniewicz, Karl Boloz, Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. — Band 1. — Verlag L. C. Zamarski. — Wien 1856. — S. 48. (нім.)
