Карл Вестфаль
нім. Karl Westphal
Ім'я при народженні	нім. Karl Friedrich Otto Westphal
Народився	23 березня 1833(1833-03-23)[1][2][…] Берлін, Королівство Пруссія
Помер	27 січня 1890(1890-01-27)[1][2][…] (56 років) Кройцлінген ·грип
Поховання	Берлін
Країна	Королівство Пруссія
Діяльність	невролог, психіатр, викладач університету
Alma mater	HU Berlin Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла Цюрихський університет
Галузь	психіатрія
Заклад	HU Berlin Шаріте
Науковий ступінь	докторський ступінь
Науковий керівник	Вільгельм Ґрізінґер
Відомі учні	Eduard Hitzigd
Аспіранти, докторанти	Герман Оппенгейм Arnold Pickd
Членство	Леопольдина
Батько	Otto Carl Friedrich Westphald
У шлюбі з	Clara Mendelssohnd
Діти	Alexander Carl Otto Westphald Anna Westphald Ernst Westphald
Карл Вестфаль у Вікісховищі

Карл Вестфа́ль (нім. Carl Friedrich Otto Westphal) — німецький психіатр і невролог, відомий дослідженням деяких неврологічних хвороб і ядра окорухового нерва.

Син медичного офіцера Отто Вестфаля (Otto Carl Friedrich Westphal^[en]) та його дружини Кароліни, уродженої Гейне. Його дядько був відомим медичним директором Шаріте. Навчався в гімназії Фрідріха Вільгельма в Берліні, а потім вивчав медицину там, також у Гайдельберзі та Цюриху. Тут він приєднався до фізіолога Карла Людвіга, улюбленим учнем якого був. Написав дисертацію «De aquae secretione per renes» (Секреція води нирками). Отримав ступінь доктора в Берліні в 1855 році. Потім за звичаєм медичної підготовки того часу здійснив навчальну поїздку до Відня та Парижа.

У 1858 році Вестфаль став цивільним помічником лікаря в берлінському Шаріте, в тому числі у відділенні для хворих на натуральну віспу, а з 1858 року у відділенні для психічно хворих разом з Вільгельмом Ґрізінґером. Перші враження, які він отримав, коли почав кар'єру психіатра, було поганими. Його відштовхувало тодішнє примусове лікування божевільних, а також марновірство та неправильні ідеї того часу. Проте Ґрізінґер зробив кардинальні зміни, які Вестфаль цілковито сприйняв. У 1861 році він габілітувався, а в 1862 році став приват-доцентом із психіатрії в Берлінському університеті.

У 1868 році Вестфаль став керівником відділення для хворих на натуральну віспу, а також відділення внутрішньої медицини. Він став наступником Ґрізінґера після його смерті. У 1869 році, Вестфаль був призначений екстраординарним професором психіатрії, головним лікарем і клінічним викладачем кафедри психічних і нервових хвороб. У 1871 році він також отримав поліклініку для нервових хвороб, а в 1874 році отримав звання повного професора і призначений у вчену депутацію з медичних наук.

Вестфаль був членом кількох товариств, серед яких «Наукова депутація системи охорони здоров'я». Він був приватним медичним радником і активним журналістом.

Вирізнявся своїм необмеженим підходом до догляду за психічно хворими. Його праці значною мірою стосуються захворювань спинного мозку та неврології. Його статті з'являлися в основному в «Загальному журналі психіатрії», «[Вірховському] Архіві патологічної анатомії та фізіології та клінічної медицини», «Берлінському клінічному щотижневому журналі», «Шаріте-Аннален» та щоквартальному «Журналі судової медицини», але переважно в «Архіві психіатрії та нервових хвороб», редактором якого він був з 1868 року.

Внесок Карла Вестфаля в неврологію та психіатрію базується на його науково точному дослідницькому методі, який, вільний від спекуляцій і гіпотез, дотримувався лише ретельно досліджених анатомічних, фізіологічних і патологічних фактів. Він зробив багато досліджень, зокрема ідентифікував псевдосклероз, продемонстрував зв'язок загального паралічу божевільних із спинною сухоткою, описав періодичний параліч і вперше описав агорафобію. У 1887 році, через два роки після того, як Людвіг Едингер продемонстрував це у плода, Вестфаль описав додаткове ядро 3-ї гілки окорухового нерва у дорослої людини. Разом із Вільгельмом Генріхом Ербом він першим описав глибокий сухожильний рефлекс.

Підготував ряд всесвітньо відомих неврологів, у тому числі Арнольда Піка (Arnold Pick^[en]) і Германа Оппенгейма, а Карл Верніке був його асистентом. Як учитель, Вестфаль мав глибокий вплив своєю ясністю та критичною гостротою, сумлінністю та людяністю до хворих, будучи прихильником усіх досягнень у сестринській справі.

Мав шлюб з Кларою Мендельсон. Їхнім сином був невропатолог і психіатр Александр Карл Отто Вестфаль (1863—1941), який відомий за описом синдрома Вестфаля-Пільца — нейротонічною реакцією зіниць. Ще один син Ернст став суддею. Подружжя мало ще доньок Анну і Марію.

Карл Вестфаль помер від грипу в санаторії Бельв'ю в Кройцлінгені 27 січня 1890 року у віці 66 років.

• Ядро Едінгера — Вестфаля —додаткове ядро III пари черепних нервів^[4].
• Симптом Ерба—Вестфаля — відсутність колінного рефлексу при сифілісі центральної нервової системи. Ця рефлекторна аномалія найбільш виражена при спинній сухотці, але також зустрічається при інших сифілітичних ураженнях^[5].
• Синдром Вестфаля — сімейна форма інтермітуючего гіпокаліємічного паралічу^[6].
• Феномен Вестфаля — при пасивному тильному згинанні стопи вона залишається фіксованою у тильному згинанні.^[7]
• Вестфаля—Лейдена атаксія — гостра атаксія з початком у дитинстві. Проявляється блюванням, запамороченням, ригідністю проксимальних м'язів і комою^[8].

• Die Agoraphobie, eine neuropathische Erscheinung. Archiv für Psychiatrie und Nervenkrankheiten, Berlin, 1871-72; 3: 138—161. / Агорафобія, нейропатичний феномен
• Künstliche Erzeugung von Epilepsie bei Meerschweinchen. / Штучне створення епілепсії у морських свинок.
• Affection des Nervensystems nach Pocken und Typhus / Ураження нервової системи після натуральної віспи та тифу
• Ueber einige durch mechanische Einwirkung auf Sehnen und Muskeln hervorgebrachte Bewegungs-Erscheinungen (Knie-, Fussphänomen). Archiv für Psychiatrie und Nervenkrankheiten, Berlin, 1875,5: 803—834. / Про деякі рухові явища, спричинені механічними впливами на сухожилля і м'язи (феномен коліна, стопи).
• Eigentümliche mit Einschlafen verbundene Anfälle. Archiv für Psychiatrie und Nervenkrankheiten, Berlin, 1877; 7: 631—635. / Своєрідні напади, пов'язані з засипанням.
• Ueber combinirte (primäre) Erkrankung der Rückenmarkstränge. Archiv für Psychiatrie und Nervenkrankheiten, Berlin. / Про поєднане (первинне) захворювання спинного мозку.
• Ueber eine Art paradoxer Muskelcontraction / Про своєрідне парадоксальне скорочення м'язів.
• Ueber primäre Erkrankung der Seitenstrangbahnen. / Про первинне захворювання колатеральних шляхів.
• Über eine dem Bilde der cerebrospinalen grauen Degeneration ähnliche Erkrankung des centralen Nervensystems ohne anatomischen Befund, nebst einigen Bemerkungen über paradoxe Contraction. Archiv für Psychiatrie und Nervenkrankheiten, 1883, 14: 87-134. / Про захворювання центральної нервової системи, подібне до цереброспінальної сірої дегенерації без анатомічних ознак, разом із деякими коментарями щодо парадоксального скорочення.
• Über einen merkwürdigen Fall von periodischer Lähmung aller vier Extremitäten mit gleichzeitigem Erlöschen der elektrischen Erregbarkeit während der Lähmung. Berliner Klinische Wochenschrift, 1885,22: 489—491, 509—511. / Про дивний випадок періодичного паралічу всіх чотирьох кінцівок з одночасною втратою електрозбудливості під час паралічу.
• Ueber die chronische progressive Lähmung der Augenmuskeln. Berlin, 1891. / Про хронічний прогресуючий параліч очних м'язів.
• Psychiatrische Abhandlungen. Berlin, A. Hirschwald, 1892 Band eins von ihm Gesammelte Abhandlungen. / Психіатричні трактати.
• Gesammelte Abhandlungen. 2 volumes. Berlin, 1892. / Вибрані трактати. 2 томи.
• Die Agoraphopbie, eine neuropathische Erscheinung. Archiv für Psychiatrie und Nervenkrankheiten, Berlin, 1871—1872, 3: 138—161. / Агорафобія, нейропатичний феномен.

• Georg Korn: Westphal, Karl. / Allgemeine Deutsche Biographie (ADB). Band 42, Duncker & Humblot, Leipzig 1897, S. 204 f. [1] (нім.)
• Whonamedit? Karl Friedrich Otto Westphal [2] (англ.)